Архивы тегов: slider

Тут лікували від усіх недуг: історія аптеки на розі Черкаської та Шевченка

Кожен, хто вперше проїжджає чи прогулюється центральною вулицею нашого міста, не може не помітити двоповерхового цегляного будинку з кованими елементами на даху, що розташувався на повороті з вулиці Черкаської на вулицю Шевченка. Світлі стіни визирають з-поміж зелених струнких каштанів. Особливо гарно тут на початку травня, коли між листками-долоньками розпускаються свічки-пірамідки. Творчі натури з гарною уявою називають цей будинок «парусним». Знавці в темі архітектури говорять, що колись будинки такого типу будували на початку та в кінці вулиць, і вони наче захищали цю територію. А тут колись і справді оберігали та піклувались. Адже на початку минулого століття в цій споруді можна було покращити здоров’я.

Будинок по вулиці Черкаська, 2 збудований у 1908 році за проєктом вже згадуваного Африкана Балавенського. Будинок–аптека належав Вержбицькому (на жаль, ім’я – невідоме), який на першому поверсі мав приватну аптеку, а на другому мешкав із сім’єю. В довіднику «Справочная книжка по Полтавской губернии на 1906 годъ» в розділі «Справочныя сведенія по городу» в переліку наявних у місті аптек і аптечних магазинів зазначено: «Аптекарскія магазины наслъдниковъ Игнат. Вержбицкаго, купца Шулима Бенціонов. ( Бенціонович) Фрумгарца и Золотоноскаго уъзднаго земства. Аптека наслъд . Игнатія Вержбицкаго, завъд. (завідуючий) провизоръ Робертъ Игнатьевичь Вержбицкій.»

Зараз важко уявити, що аптека може бути однією на усе місто. Асортимент нинішніх аптек вирізняється різноманітністю товарів. Інколи легко розгубитися і постати перед дилемою: яку з двох десятків знеболюючих мазей на основі одного діючого препарату придбати, чи який «аспірин» кращий. Ціна ліків з однаковими лікувальними властивостями і різницею лише в назві виробника інколи різниться від кількох до десятків гривень.

Століття тому все було трохи інакше. Не буду заглиблюватись в давню історію. Тоді лікували народні цілителі, баби-знахарки, а від багатьох хвороб вживали «Aqua vita» – живу воду, та виготовлені на її основі настоянки. Століття тому аптека була і місцем виготовлення та реалізації лікарських препаратів. Тут і аптекар проживав разом з родиною. Можна уявити, що колишні спеціалісти аптечного напрямку були і хіміками і травниками і навіть знавцями тіла та душі. Знали, як поєднувати, настоювати, висушувати, перетирати, змішувати… В своєму арсеналі мали ваги, колби, ступки, великі стоси літератури з давніми рецептами, ще й написаними латиною. Головний постулат лікаря: «Не нашкодь!», думаю, у аптекарів також. Пропонуючи хворому порошки, настоянки, відвари, мазі і т.д. мали врахувати усі супутні хвороби.

 Швидко пролітають роки. Змінюються часи і події. На старій чорно-білій світлині початку 50-х років ця будівля зображена без даху та шибок у вікнах та з портретами «вождів».

У кінці 50-х – поч. 60-х будинок відремонтовано і дах перекрито. В радянський період тут було відділення банку. Пам’ятаю, як на початку 90-х на другому поверсі цієї будівлі виступав наш шкільний ансамбль (середня школа № 6). Це було в переддень березневого жіночого свята. В перерві ми виходили на красивий балкон, прикрашений ажурними кованими візерунками і з нього дивились на місто. На початку двотисячних тут розміщався банк «Фінанси і кредит».

В останні роки у цій історичній будівлі розмістились магазини спорттоварів, ряд крамничок, а нещодавно відкрилась «Кава-банк». Мабуть, справді цікавим видався ланцюжок : ліки, гроші, спорт, бадьорий настрій.

Віта Ямборська,
директор Золотоніського краєзнавчого музею ім. М.Ф. Пономаренка

Для довідки

Власником аптеки був поляк Ігнатій Філіціанович Вержбицкий у 1892-1896 рр. Мав троє синів:

1. Роберт Гнатович - дворянин, провізор, власник аптеки у 1900-1917 рр., старшина Золотоніських громадських зборів у 1913-1915 рр., гласний Золотоніської міської думи у 1914 р., член "Золотоніського квартирного присутствія", член "Золотоніського міського присутствія по податку з нерухомого майна" тощо.

2. Федір Гнатович - дворянин, гласний Золотоніської міської думи у 1913 р.

3. Річард Гнатович - земський повітовий лікар у Богодухівськіц та Чорнобаївській волостях, член Золотоніської земської медичної ради у 1895-1900 рр., гласний Золотоніської міської думи у 1915 р., У 1898 р. за рахунок Золотоніського земства перебував на практиці у Імператорському клінічному інституті Великої княгині Олени Павлівни.

У Роберта Гнатовича був син Євген - 1909 р.н., освіта - вища. Він працював диспечером паровозної служби. 28 грудня 1938 р. заарештований у м. Алма-Ата (Казахстан) та 19 квітня 1938 р. розстріляний. Звинувачення - статті 58-6, 58-9, 58-11 КК РСФСР. Реабілітований 22 серпня 1989 р.

Тут було чути дівочий спів: історія Золотоніської жіночої гімназії

На вулиці Черкаській між зеленими крислатими каштанами причаїлась будівля з більш ніж столітньою історією. Це – колишня жіноча гімназія. Будівля  дуже схожа зі своєю ровесницею – чоловічою гімназією, що на Садовому проїзду.

Будинок споруджено в 1902 році за проектом техніка Золотоніського земства архітектора Африкана Балавенського. Століття тому навчання хлопців і дівчат було роздільним. Взагалі, з дівочим навчанням були певні проблеми. Суть питання полягало не лише в коштовності освіти, а й у певних тогочасних устроях. Чимало батьків вбачали майбутнє дочок в умінні  вести домашні справи, вдало вийти заміж і народити нащадків (церква, кухня, діти).

У програмах тодішніх жіночих гімназій велика увага приділялась домоводству, співам, танцям; також  викладались основи математики, природничі науки.  Учениці вивчали одну-дві мови (модною тоді була французька), літературу, і звісно, закон Божий. Жіноча гімназія у Золотоноші проіснувала з 1904 по 1920 роки. На території колишньої Російської імперії гімназії, як заклади середньої освіти,  були скасовані на початку 1920-х років. Після ліквідації гімназії будівля була передана під міську семирічну школу № 1. Під час війни і окупації в стінах школи знаходилась жандармерія. У вересні 1943 року нацисти, відступаючи, підпалили будівлю.

Своє нове  життя колишня жіноча гімназія одержала в кінці 1948 року в якості школи для підготовки механізаторів, адже країна мала відбудовуватись після довгої війни і розрухи, потрібні були спеціалісти в галузях народного господарства.

Золотонісці старшого віку пам’ятають, як колись у місто на навчання приїздили хлопці з різних куточків СРСР і навіть з-за кордону (наприклад, кубинці). З 1993 року школу було передано на баланс Укрзалізниці і визначено як її сітьову технічну школу. Нині сюди  приїздять на навчання і підвищення кваліфікації машиністи бульдозера, екскаватора, мотовоза, налагоджувальники колійних машин та фахівців інших спеціальностей залізничної галузі. Школа приймає слухачів з усіх куточків України. Учні отримують змістовні знання не лише в теорії, а й мають змогу навчатись на машинах найвищого рівня складності – практикуються в районі станції Золотоноша-2.

Цей  двоповерховий будинок з столітньою історією бачив і чув багато. Нехай же й надалі залишатиметься школою міцних традицій та високого професіоналізму.

Віта Ямборська,
директор Золотоніського краєзнавчого музею ім. М.Ф. Пономаренка

Золотоніський “хогвартс”: хто і коли звів історичну будівлю на Садовому проїзді

Архітектура – мистецтво, серед якого ми живемо. Архітектурний стиль та його пам’ятки стають візитівкою історичних епох бароко, ренесансу та класицизму, прославляючи  своїх творців. Наше рідне місто, на жаль, не має власного Нотр-Даму, Пізанської вежі чи Тадж-Махалу. Та і у нас є споруди, які роблять Золотоношу привабливою, своєрідною і впізнаваною.

За  твердженням краєзнавців, до кінця ХІХ століття наше місто звалось «солом’яним»,  бо більшість будинків були глинобитними, одноповерховими. Та в же з початку ХХ століття Золотоноша набуває більш сучасного, міського типу. Змінюється її зовнішній вигляд. Саме в ці роки зводяться будинки земства, двох гімназій, театру, приватної аптеки. Будівлі пережили різні потрясіння, були свідками воєн, пожеж, перебудов, та й зараз радують сучасників своєю красою і ошатністю.

Золотоноша, вулиця Шевченка на початку 20 ст.

Квартал на перехресті нинішніх вулиць Шевченка та Черкаської – справжній бізнес-центр Золотоноші на початку XX століття

Кожна будівля має своїх авторів. Це – проектанти, архітектори, будівельники, сотні безіменних роботяг, які втілюють в життя задумане автором. У створенні нової будівлі, приватного будинку чи житлового масиву, культової споруди чи школи беруть безпосередню участь творчі і дещо мрійливі натури з глибокими знаннями креслень, математики, просторової уяви. Адже все має бути гармонійним, вписуватись у загальне полотно.

Золотоніське земство

Повітове Земство. Нині – Золотоніська РДА

Автором історичних будівель початку минулого століття, що дожили до наших днів, є технік золотоніського земства з незвичним ім’ям Африкан Петрович Балавенський. Про нього відомо небагато. Був любителем театру і учасником Золотоніського аматорського драматичного гуртка. Його брат Федір став автором першого пам’ятника Тарасу Шевченку, встановленому в Золотоноші в 1927 році (знищений під час окупації). Саме Балавенському ми дякуємо за чудові куточки міста, острівці культури, відпочинку, пам’яті та історії. Ми ж розпочинаємо серію публікацій про золотоніські будівлі, які на своєму віку бачили чимало цікавого.

Садовий проїзд, 10. Колись – чоловіча гімназія, згодом – школа №4, нині – Будинок дитячої та юнацької творчості. 

Важко уявити сучасним школярам, що ще якусь сотню років тому хлопці і дівчата навчались окремо, обов’язково носили шкільну форму, писали чорнилом і перами, готували уроки без електрики під свічку та каганець. Без інтернету годинами сиділи над  книгами. Слово вчителя було законом, а за провину можна було отримати «березової каші». Та все ж діти тягнулись до знань, батьки щастя своїх нащадків бачили в навчанні і не шкодували ні сил, ні грошей. «Учися, серденько, колись з нас будуть люде…»  ( так писав про свої перші «університети» Шевченко).

Золотоніські гімназсти

Юні золотоніські гімназисти, поч. XX століття

Історична довідка. Будівлю звели в 1910 році за проектом техніка Золотоніського земства архітектора А.Ф. Балавенського.

1910-1919 – чоловіча гімназія

1920-1922 – трудова школа

1922-1941 – педагогічне училище

1957-1991 – центральна філія середньої  школи № 4

1991-1992 – будинок піонерів та навчально-виробничий комбінат

1992 і донині – Золотоніський будинок дитячої та юнацької творчості

Пережила споруда і тяжкі воєнні лихоліття. Тут знаходився евакогоспіталь 26-ї армії. Очолив його головний лікар Золотоніської лікарні Стефан Львович Малиновський. У 1943 році нацисти спалили приміщення, проте в 1957 році золотонісці його відбудували.

Будинок дитячої та юнацької творчості (на той час - середня школа №4)

Гімназія, а пізніше школа, випустили в світ багатьох вчителів, лікарів, творчих  мрійників та роботящих і завзятих  працівників різних сфер. Тут навчалися відомий український письменник Семен Скляренко (ім’я якого нині носить вже сучасна Золотоніська гімназія) і поет Микола Терещенко, перебувала на вчительських курсах справді народна артистка Наталія Ужвій.

Скляренко молодийУ 1962 році на фасадній стіні будівлі встановили мармурову дошку з написом: «Тут у 1911 – 1919 роках навчався видатний український письменник Семен Дмитрович Скляренко 26.ІХ. 1901 – 7. ІІІ. 1962рр.». Чи не від своїх гімназійних вчителів юний Скляренко  полюбив поезію (саме в гімназії з’явились перші твори майбутнього романіста) та історію? Мабуть в гімназійній бібліотеці він зачитувався історією Давньої Русі, щоб пізніше, вже в зрілому віці написати романи про князів Святослава та Володимира, якими теж зачитувалось не одне покоління школярів.

В останні роки життя 03

Майже два десятиліття віддав міській четвертій школі наш патріарх краєзнавства, вчитель з великої літери  Михайло Федорович Пономаренко. Його глибокі знання мов, літератури, нумізматики, історії надихнули не одного учня до вивчення цих дисциплін. Саме в цих стінах збирались перші експонати краєзнавчого музею.

1 серпня 2019 року на приміщенні Будинку Школяра відкрили меморіальну дошку Михайлу Злобинцю (Домонтовичу) – видатному бандуристу, вчителю, кобзарю, який викладав математику у колишній чоловічій гімназії. Саме він виступав за викладання предметів рідною мовою, навчав любити рідне, українське, знайомив з творчістю бандуристів та кобзарів.

Серед зелених крон каштанів, між різнобарвними клумбами і газонами велично постає школа магії знань, чарівників і творців прекрасного. Тут лунає музика, чути дитячий сміх, навчають любити і творити.  Вчителі гордяться досягненнями учнів, а школа радіє і за випускників і за вчителів, що навчили розумному, доброму вічному.

Віта Ямборська,
директор Золотоніського краєзнавчого музею ім. М.Ф. Пономаренка

Читайте також:
Привид технічного прогресу, соціальні конфлікти та наростання бунту — Початок XX століття у Золотоноші
Семен Скляренко — від золотоніського гімназиста до радянського класика
«І я була матір’ю…» — Про трагічну долю «за кадром» Наталії Ужвій

Золотоніський хор «Воскресіння» у 2003 році [ВІДЕО]

Учора в мережі з'явилось відеовітання зі Щедрим Вечором від золотоніського хору "Воскресіння", а сьогодні публікуємо раритетні кадри виступу та поздоровлення учасників колективу із далекого 2003-го року.

Відповідний контент оприлюднив на YouTube користувач Максим Журба.

Пригадаймо ті роки та впізнаймо своїх знайомих 😉

» Читати далі

Матвій Донцов — майстер станкового живопису та друг Катерини Білокур

Матвій Донцов – український художник, який все життя працював у галузі станкового живопису й увійшов в історію мистецтва як пейзажист. Пензлю митця належать понад півтори тисячі картин, найвідоміші з них: “Ворскла”, “Ранок”, “Літо”, “Пшениця ярова”, “Затока”. Його полотна нині експонуються в художніх музеях Києва, Харкова, Полтави, Дніпра, Лебедина, Миколаєва, а також зберігаються в приватних колекціях. » Читати далі