Новини за категорією: Сучасність


Warning: Undefined array key "posts_length" in /home/zolo00/zolotonosha.ck.ua/ist/wp-content/themes/smartline-lite/category.php on line 17

Топонімічна комісія запропонувала свій проєкт дерусифікації Золотоноші

У міській раді завершила черговий етап своєї роботи топонімічна комісія, до якої увійшли посадовці, місцеві історики та краєзнавці. Протягом декількох місяців, після численних дискусій, досліджень та пошуків спільного вектору, ми нарешті оприлюднюємо результати, котрі також виносимо на розсуд громади.

У той час, коли ми щодня бачимо, як загарбник на окупованих територіях нищить усі топоніми, усі культурні згадки, пов’язані з Україною, змінює систему освіти, нищить бібліотеки, саме час раз і назавжди звільнитися від російського “надбання”, котре роками творило у нас комплекс “малоросів”. Звільнитися раз і назавжди. Тим більше, що Золотоноша має чимало справді видатних імен, котрі несправедливо обділені увагою, а Україна має ще більше таких імен в у всіх сферах та символів, особливо нових, що народилися в умовах нинішньої війни.

Ми розуміємо, що цей процес можливо й “неначасі”, адже в країні війна. З іншого боку, задля найбільшої ефективності поспішати не потрібно також. Після декількох місяців роботи виходимо на фінальний етап – збір думок містян. З будь-яких джерел – соціальні мережі, електронне листування, особисте спілкування, Гаряча лінія. На основі також ваших думок буде ухвалене остаточне рішення для його винесення на громадські слухання.

Отже,

Запропоновані нові варіанти назв вулиць громади 

Золотоноша

  1. Вронського — Іллі Шульги (відомий кропивнянський художник, репресований)
  2. Гайдамаки (матрос, більшовик, учасник подій 1917) — Гайдамацька (народні повстанці Правобережної України)
  3. Гагаріна — Павла Поповича (перший український космонавт)
  4. Гайдара (письменник, загинув біля ст. Ліпляве у 1941 році. У той же час – психічно нездоровий червоний командир, котрий виділявся особливою жорстокістю і під час придушення антибільшовицьких бунтів, і до своїх підлеглих) — Василя Стуса (репресований український поет, дисидент)
  5. М. Горького (радянський письменник, ідеолог більшовизму, активний прихильник запровадження концтаборів ГУЛАГ) — Бориса Грінченка (письменник, педагог, автор першого словника української мови)
  6. Грибоєдова (російський письменник) — Михайла Вербицького (автор музики Державного Гімну України)
  7. Достоєвського (російський письменник, публіцист, філософ) — Павла Чубинського (автор тексту Державного Гімну України)
  8. Василя Жуковського (російський поет, учитель-наставник дітей російських імператорів) — Олени Пчілки (письменниця, мати поетеси Лесі Українки)
  9. Костянтина Заслонова (радянський російський партизан-залізничник) — Ярослава Мудрого
  10. Володимира Комарова (російський  радянський  льотчик-космонавт) —  Леоніда Каденюка (перший космонавт Незалежної України)
  11. Олега Кошового (член організації « Молода Гвардія») — Петра Дяченка (командир Чорних Запорожців, 2-ї дивізії УНА, протипанцерної бригади «Вільна Україна»)
  12. Івана Крилова (російський поет-байкар) — Івана Черінька (український і туркменський маляр і педагог, заслужений діяч мистецтв)
  13. Ігоря Курчатова (фізик-ядерних, “батько радянської атомної бомби”) — Катерини Білокур (українська художниця жанру наївного мистецтва, майстриня народного декоративного живопису)
  14. Василя Кутузова (російський полководець 1812 року, символ імперії і “русского міра”) — Украінська
  15. Михайла Лермонтова (російський поет) — Зінаїди Тулуб (українська письменниця, жертва політичних репресій)
  16. Михайла Ломоносова (російський вчений) — Любові Уланової (спортсменка, льотчиця, світова рекордсменка)
  17. Родіона Малиновського (радянський полководець) — Василя  Ляскоронського (золотоніський історик, арехолог зі світовим ім’ям, письменник, картограф)
  18. Дмитра Менделєєва (російський вчений) — Вікентія Хвойки (український археолог зі світовим ім’ям, відкрив Трипільську культури, осередки якої є на Черкащині)
  19. Івана Мічуріна (російський радянський вчений) — Родини Симиренків (родина, яка подарувала Україні талановитих інженерів, промисловців-цукрозаводчиків, видатних учених-садівників, щедрих меценатів)
  20. Олександра Можайського (російський військовий діяч, контр-адмірал) — Ігоря Сікорського (видатний український конструктор, автор перших у світі серійних гелікоптерів)
  21. Павла Нахімова (російський адмірал, герой т.з. Кримської війни) — Байди Вишневецького (козацький ватажок, Староста Канівський і Черкаський)
  22. Олександра Невського (князь Новгородський, Псковський, канонізований РПЦ) — Дмитра Проки (доброволець, учасник АТО, громадський активіст, розвідувальник, батько 3-х дітей. Загинув, обороняючи Запорізьку область, нагороджений Орденом “За Мужність” посмертно)
  23. Молодогвардійська — Героїв Крут
  24. Миколи Некрасова (російський поет) — Леся Курбаса (український режисер, актор, драматург, керівник театру “Березіль”. Репресований більшовиками)
  25. Івана Павлова  (російський  вчений) —  Григорія Бондаря (золотоніський учений-біолог зі світовим ім’ям)
  26. Василя Перова (російський живописець) — Олександра Богомазова (український графік, живописець, педагог, теоретик мистецтва)
  27. Омеляна Пугачова (російський повстанець, один із символів “русского міра”) — Січових Стрільців
  28. Пушкіна — Івана Дробного (поет, учитель, на його честь заснована міська літературно-мистецька премія)
  29. Степана Разіна (російський повстанець, один із символів “русского міра”) — Івана Мазепи (Гетьман Війська Запорізького)
  30. Олександра Суворова (російський полководець) — Григоровича- Барського (український архітектор, авторпроекту Преображенської церкви (1767-1771)
  31. Лева Толстого (російський письменник) — В’ячеслава Чорновола (дисидент, лідер Народного Руху України)
  32. Серафима Тулікова (російський композитор) — Марусі Чурай (українська народна співачка 17 століття)
  33. Івана Тургенєва (російський письменник) — Затишна / Степана Бандери (пропозиція депутата міської ради Олександра Поліщука та думки громади)
  34. Федора Ушакова (російський флотоводець) — Чорних запорожців (на честь цього підрозділу встановлено пам’ятник у сквері Неверовського. Вони здійснили в Золотоноші останній бій Першого зимового походу армії УНР проти більшовиків)
  35. Костянтина Ціолковського (радянський вчений у галузі космічного ракетобудування) — Юрія Мітулінського (видатний золотоніський кібернетик, Заслужений машинобудівник)
  36. Петра Чайковського (російський композитор) – Валерія Лобановського
  37. Івана Черняховського (радянський полководець. Критикується за насильство підлеглих над цивільними людьми у Східній Прусії) — Євгена Чикаленка (меценат, видавець українських видань, спонсор видання українських підручників кінця 19 – поч. 20 ст., його коштом друкували свої книги В. Винниченко, М. Грушевський, Б. Грінченко)
  38. Антона Чехова (російський письменник) — Матвія Донцова (видатний майстер станкового живопису)
  39. Валерія Чкалова (радянський льотчик) — Братів Касяненків (авіаконструктори-винахідники, основоположники української авіації)
  40. Любов Шевцової (учасниця “Молодої гвардії”) — Родини Лівицьких (Андрій Лівицький – золотоніський мировий суддя, згодом – правонаступник Симона Петлюри, донька, Наталія Лівицька-Холодна – відома українська письменниця в еміграції)
  41. Петра Шмідта (лівий революційний діяч 1905-1906 років) — Павла Скоропадського (Гетьман України часів національно-визвольних змагань 1918 року)
  42. Михайла Шолохова (російський радянський письменник) — Павла Алепського (мандрівник, активно подорожував Україною, залиши ґрунтовні праці про українські землі та звичаї)
  43. Уляна Громова (учасниця “Молодої гвардії”) — Княгині Ольги
  44. Дмитра Карбишева (радянський генерал інженерних військ, член ВПКПб) — Андрія Вовка (генерал-хорунжий армії УНР родом із Деньгів)
  45. Новоселівська – Захисників України
  46. Обухова — Захисників Маріуполя

 

Провулки Золотоноші

  1. Пр. Баумана (революціонер, діяч більшовицької партії) –  Парковий (за назвою прилеглої вулиці)
  2. Пр. Ломоносова (російський вчений) — Володимира Великого
  3. Пр. Ново-Червоний – Іллі Насадюка (золотоніський військовий, Загинув 25 лютого 2022 року під час обстрілу під Ніжином, нагороджений медаллю «Захиснику Вітчизни» посмертно, проживав на цьому провулку)
  4. Пр. Піонерський – Гімназійний (саме він пролягає до цього навчального закладу)
  5. Пр. Чкалова — Марії Примаченко (українська народна художниця в жанрі «наївного мистецтва», народна художниця України)
  6. Пр. І. Суворова — Африкана Балавенського (проектант більшості золотоніських будівель Золотоноші поч. XX століття)

 

Кропивна

  1. Гагаріна – Дмитра Макаревича (сержант Державної прикордонної служби України, загинув 14 травня на Донеччині)
  2. Першотравнева Петра Кузьменка (талановитий народний художник, котрий народився у Кропивніта жив поряд із цією вулицею)
  3. Чкалова – Кропивнянського Полку
  4. пров. Чехова – Нестора Морозенка (полковий обозний Кропивнянського козацького полку)
  5. пров. Зелений – Іллі Шульги (відомий кропивнянський художник, репресований)

 

Маліївка

  1. пров. 1 Травня – пров. Вишневий (назва, пов’язана із топонімом с. Вишневе, що колись входило до складу Кропивнянської сільської ради)
  2. Гагаріна – Михайла Ващенка-Захарчекна (український математик, професор, уродженець Маліївки)

 

Щербинівка

  1. пров. 1 Травня – пров. Василя Дрючила (місцевий живописець, автор проєкту символів Златокраю, художник-пезажист)

 

Крупське

  1. Гагаріна – Тараса Шевченка

 

Деньги

  1. Гагаріна – Косівська (місцевий топонім)
  2. Першотравнева – Сергія Шелухіна (український вчений, історик, громадський діяк)

 

Коробівка

  1. Гагаріна – Олександр Строкань (загиблий воїн)

Наша думка, звісно, – не остання інстанція. Свої питання, зауваження чи пропозиції сміливо надсилайте до доданої нижче Gooogle-форми (в першу чергу), у коментарях соцмереж, або ж у безпосередньому спілкуванні із представниками комісії. Маємо надію, що разом дійдемо спільної мови!

З повагою,

Наталія Сьомак, секретар Золотоніської міської ради
Олександр Флоренко, заступник міського голови
Віта Ямборська, директор Золотоніського краєзнавчого музею імені Пономаренка
Віталій Побиванець, лікар, історик, краєзнавець
Григорій Голиш, історик, краєзнавець, директор наукової бібліотеки ЧДТУ
Валентина Заїка, учитель історії Золотоніської СШІТ №2
Надія Максименко, учитель української мови ЗОШ №6
Володимир Ситник, екс-заступник міського голови
Сергій Марченко, редактор веб-сайту “Золотоноша Історична”


Warning: Undefined array key "posts_length" in /home/zolo00/zolotonosha.ck.ua/ist/wp-content/themes/smartline-lite/category.php on line 17

День пам’яті золотонісців: спогади дітей тодішньої війни, яким на долю випала і теперішня

В історії людства бувають події, здавалося б, дуже значимі для певного часу, але через кілька десятиліть вони втрачають свою актуальність і стають надбанням лише вузького кола спеціалістів та архівних полиць. Інші ж події, які ми звично називаємо епохальними, не тьмяніють від невмолимого бігу часу. Навпаки, кожне десятиліття з наростаючою силою підкреслює їх велич. Саме до останніх належить Друга світова війна.

Пам’ять – надзвичайний і повноважний посол історії. Вона зв’язує невидимими, але міцними ниточками минуле, сьогодення і майбутнє, змушує нас відкривати нові сторінки великої драми, в якій відбилися долі мільйонів людей.

Сьогодні наша країна у стані війни. Гинуть невинні мирні люди, потерпають від насильства жінки і діти, рашизм стирає з лиця землі українські міста і села. Світ шокований від звірств російських посіпак, які плюндрують квітучі містечка і селища, змушуючи на окупованих територіях місяцями не виходити людей з підвалів… Однак зі світовою підтримкою ми на шляху до української Перемоги – жаданої і вистражданої. У ці травневі дні на шпальтах видання Золотоноша.City віддають шану поколінню, у пам’яті якого живуть страхіття попередньої війни

«…я знаю, що таке війна…»

8 травня – у День пам’яті та примирення, який нагадує про страшну катастрофу минулого століття, ми завжди вшановуємо ветеранів, дітей війни та поминаємо мільйонні людські жертви. Цьогоріч ветерани розповідають не лише про минуле, але й діляться враженнями сьогодення. Місцева ветеранка Тамара Самойленко поділилася своєю історією і розповіла, що відчуває зараз.

— Я б ніколи не подумала, що так могло трапитись, що росія може зробити таке з Україною. Навіть німці не були такими жорстокими до людей. Навколо так багато жахіть, не знаю, як люди це переживають.

Тамарі Григорівні було лише три роки, коли розпочалася Друга світова війна. Її батько був військовим фельдшером при госпіталі. Вона звісно ж не пам’ятає всіх деталей, але згадує, що коли перед нею постав вибір – ким працювати, який фах обирати, було доволі складно. Адже тато говорив, що можна стати медсестрою, піти його стежкою, але мама була проти, бо не хотіла, щоб її дитина повторювала долю батька і в майбутньому ризикувала б своїм життям. Очевидно, що то були тяжкі часи. Страх, розпач, переживання за дітей. І попри біль та втому, люди боролися, продовжували жити: навчалися, працювали, одружувалися.

У 18 років Тамара Григорівна почала працювати на золотоніському консервному заводі ваговиком, але обов’язків було, звісно, набагато більше. Видавала в цехи буряк, моркву, пастернак. Її чоловік Анатолій працював на пошті майже 40 років телефоністом, але завжди розумів складність роботи дружини, яка встигала і вдома господарювати, і дитину виховувати.

Син Тамари Григорівни також служив і пройшов Афганістан. Вона згадує, що було тяжко жити в постійному очікувані звістки від нього. Щодня, після роботи, бігла на пошту аби отримати листа.

— Чоловік ховав від мене листи, щоб я хоча б поїла, бо мені було байдуже до всього аби лиш дізнатися, щось нове. Я навіть ночами не спала, переймалася. Хотілося, щоб син писав щодня. Але якось, коли я того навіть не очікувала, він прийшов. Дивлюсь, йде вулицею хтось дуже схожий. Сусіди говорять, що я тоді обмацала і руки, і ноги сина. Мабуть, не вірилось, що ось він, переді мною, живий і здоровий.

Попри поважні роки Тамара Григорівна не переживає за себе, але турбується про безпеку і добробут своєї родини. Говорить, що перейматись є чим. Вона пишається своїми квітами та деревами, які сама садила на своєму подвір’ї. Зізнається, що зараз у неї менше сил, але треба щось робити. Ровесників на вулиці стало менше, але має найкращого друга – улюбленого котика.

Тамара Григорівна розповідає, що її покоління бачило багато речей, прожили ціле життя, яке не помістить в одну кінострічку. Для пояснення знадобиться серіал, з окремими присвятами дитинству у воєнні та післявоєнні часи, складному дорослому життю і ось здавалося б такому бажаному щасливому сьогоденню, яке затьмарила нова війна. Нехай немає страху за себе, але серце болить за молодь. Тамара Григорівна щиро бажає людям якомога більше здоров’я, наголошуючи, що це головне.

— Поки ворушуся – я живу. Так, я знаю, що таке війна, я застала аж три, маю згадки про службу батька і сина, тепер бачу все своїми очима. Близькі змушують мене берегти себе, але я знаю, що мені треба рухатися, попри біль у ногах. Хоча майбутнє рухає молодь, бо за ними життя.

Вікторія ГОРОБЕЦЬ

«Перша авіабомба, яка впала на Золотоношу»

Свою історію повідало також золотоніське подружжя – Юхим і Світлана Грановські. Вони зустріли війну маленькими хлопчиком і дівчинкою, у різних місцях тодішньої УРСР. Подібні історії від таких людей дійсно вартують створення, можливо, не фільмів, але принаймні мемуарів чи ж хоча б довгих, ґрунтовних публікацій. Але ми спробуємо натомість обмежитися коротким переказом життя тих, на чию долю наразі випала чергова війна на їхній рідній землі.

Люфтваффе

Теплим літнім днем ​​1941 року маленький, тоді майже семирічний хлопчик Фіма повернувся додому з ринку з мамою Єлизаветою Григорівною. Займаючись своїми дитячими справами у дворі, він побачив у синяві неба німецькі літаки і покликав на вулицю маму. Саме тоді перша авіабомба, яка вибухнула на золотоніських теренах, влучила до їхнього будинку, де лежав у колясці маленький однорічний братик Юхима. Коли обвалилася стіна, немовля врятувала шафа, яка стояла під нею.

Юхим і його мама отримали осколкові поранення. Хлопчику ушкодило руку, ногу та спину. А мамину сестру вбило на місці, буквально розірвавши. Так маленький Фіма зустрів війну, а згодом його родина вирушила в евакуацію. Спершу рухалися до Харкова, залізничним сполученням, просто неба і під дощем. Звідти їх повезли до російського Аткарська, а звідти пізніше – до Середньої Азії.

Розповідаючи про складнощі, Юхим Давидович відзначає саме період евакуації. Він добре пригадує, як йому доводилося роботи перев’язки. Рани гноїлися, а коли приходив час «медичних» процедур у тих буквально-таки польових умовах – він пручався, адже було страшно і боляче.

З приємного чоловік відзначає, що під час одного з чергових переїздів залізницею, їхню родину помітив якийсь полковник, що їхав тим же потягом. Він забрав малого до себе у купе і нагодував, а маму з братиком тим часом взяла до своїх «апартаментів» кондукторка.

Поміж іншим, вже в евакуації у хлопчини народився ще один братик.

Зі спогадів Юхима Давидовича, війна це завжди холод, голод і розруха. Мама у евакуації вимінювала їжу на одяг, а одного разу, коли їй вдалося роздобути шматок сушеної дині – маленький Фіма вмить проковтнув свою частку разом зі шкіркою, так кортіло їсти.

Наразі чоловікові не надто вкладається у голові, що комусь раптом спало на думку повторити ту жахливу епоху ще раз, тільки вже сьогодні. До того ж, у жилах чоловіка тече єврейська кров і такі поняття, як нацизм та геноцид вже були знайомі йому та його кревному народові на українських теренах раніше. Тому коли російські нацисти повторюють це у сучасності – Юхим Давидович впізнає вже знайомі йому з 1941 року обриси.

Якщо дивитися зліва — направо — Юхим Грановський третій. 1982 рік, щойно зданий об’єкт, тодішній Райком партії у Драбові
Ця ж будівля, фото 2021 року, з того ж ракурсу

У 1944 році сім’я Юхима Давидовича змогла повернутися у Золотоношу. Чоловік у післявоєнний час навчався на будівельника і зрештою спромігся досягнути у професії значних успіхів. У нашій рідній Золотоноші багато хто знає, чи ж принаймні чув його прізвище. Якщо не поглиблюватися у професійну біографію, то коротко кар’єру Юхима Грановського можна описати так: заслужений будівельник України, доклав руку до створення у Золотоноші (і не тільки) багатьох будівель, якими люди послуговуються і до сьогодні, включаючи цілу низку житлових п’ятиповерхівок; почав свій шлях з майстра, тоді побував виконробом, старшим виконробом, начальником дільниці, головним інженером, а наприкінці – став начальником Золотоніського ПМК і вийшов на пенсію у 1996 році з посади очільника ВАТ «Будівельник».

Юхим Давидович вже не пам’ятає багато чого з тих часів, а що все ж пригадує – те збивається у його думках гамузом і складно виокремлювати якісь деталі, подробиці чи ж просто переповідати події з логічною послідовністю. Але єдине, що добре затямив з дитячого віку чоловік, це слова – «аби лише би не було війни». Натомість російський КДБіст у Московії цього уроку не засвоїв.

Юхим Давидович прожив життя, тому війна вже не лякає його так, як могла б злякати семирічного хлопчика. Але він цікавиться новинами, переглядає Марафон на телебаченні і намагається тримати руку на пульсі подій. Він переконаний, що Україна здобуде свою славну перемогу, питання лише у тому, скільки часу знадобиться для цього і якою виявиться для українців ціна.

«…впевнені в Українській перемозі»

Світлана Григорівна тоді проживала у Василькові. Коли почалася війна, її батько, як працівник заводу, міг вирушити у евакуацію, проте надав перевагу записатися у добровольці на фронт. Їхня сім’я пішки йшла з Василькову до Києва. Дорогою маленьку Світлану, її сестру Женю та маму підібрала машина з солдатами, а батько таки дійшов своїм ходом. У військкоматі Києва його «розвернули» і сказали, що записатися на фронт він зможе лише у рідному Василькові.

Шлях маленької Свєти, мабуть, як і кожної дитини тих часів, був здебільшого схожий: рух на схід, якнайдалі від наступу Вермахту. Спершу вони прибули до Костянтинівки, звідки згодом родина вирушила на Урал, де прожили цілу зиму. Затим доля завела їх аж у Сибір. Там Світлана Григорівна відвідувала садочок, а її сестричка – школу. Зі слів жінки, сестра з однолітками збирала металобрухт, за що від імені Сталіна діти отримали подяку за допомогу армії: з цього металу збудували літак.

У Сибіру сім’я проживала у квартирі зі співвітчизниками. Родина з України, яку, як припускає Світлана Григорівна, свого часу туди виселили за якусь «провину» перед комунізмом.

У 1944 цілий місяць дівчата їхали у товарному вагоні, повертаючись додому. Їх ніхто не годував, а тому те, що дорогою вдавалося роздобути власноруч – то і був весь харч. 28 серпня вони нарешті побачили рідний Васильків і вже 1 вересня Світлана Григорівна пішла у перший клас.

Батько повернувся 10 вересня 1945 додому. Він пройшов усю війну і лише одного разу в шинель йому влучили осколки: у сорочці народився. Згодом чоловік вступив у партію, з чим йому допомогла рекомендація від брата того самого Ісака Дунаєвського (радянський композитор українсько-єврейського походження).

29.04.2022У подальшому Світлана Григорівна долею випадку познайомилася з Юхимом Давидовичем і у 1962 році вони одружилися. Золотоноша стала для неї рідною домівкою за ці літа. А 29 квітня 2022 року – золотоніське подружжя зустріло ювілей.

За спиною у Юхима Давидовича та Світлани Григорівни – 60 років прожитих в унісон та 87 і 85 відповідно у кожного поодинці. Вони у дитячо-підлітковому віці пережили одну нацистсько-фашистську навалу – Другу світову війну. А наразі на їхню долю випало жити за нової збройної агресії, у час нових окупацій та бомбардувань. Проте подружжя переконане – пережили Гітлера, переживуть разом тепер і путіна. Вони впевнені в українській перемозі, а також щиро бажають побачити її на власні очі.

Дмитро ГРАНОВСЬКИЙ


Warning: Undefined array key "posts_length" in /home/zolo00/zolotonosha.ck.ua/ist/wp-content/themes/smartline-lite/category.php on line 17

Золотоніська громада розробляє туристичну карту

Повноцінний туристичний маршрут вирішили розробити у новоствореній Золотоніській громаді. За словами заступниці міського голови Мар’яни Ніщенко, проект приурочений тридцятій річниці Незалежності України. Про це повідомляє офіційний сайт міської ради.

– Наша громада має чимало цікавих об’єктів, про які часом мешканці і не здогадуються. Тому вирішили підтримати ініціативу Олександра Скічка та обрати свої #місця_сили, – говорить посадовиця.

Спершу людей ознайомлять з об’єктами новоприєднаних сіл, далі ж складеться спільний туристичний маршрут всієї Золотоніської громади. Усі об’єкти будуть внесені до Google-карти, а незабаром біля кожного із них з’являться таблички з QR-кодами.

Перший крок – ознайомлення із селом Кропивна.

Перші документальні згадки про село датуються 1615 роком. Як відомо, Кропивна увійшла в історію, як знамените козацьке полкове місто. Тому й має ряд історичних пам’яток:

1. Камінь пам’яті козакам

При в’їзді в село – дуже цікава знахідка – камінь пам’яті козакам. У 1648 – 1658 роках Кропивна була полковим центром, резиденцією полковника Філона Джалалія, сподвижника Богдана Хмельницького. Саме цей камінь наголошує, що це село ще у 1630-х pоках стало центром створеної Кропивнянської сотні у складі Переяславського полку. У 1648 році сотня стала основою для формування окремого Кропивнянського полку, що складався із 14 сотень і нараховував 2013 козаків.

2. Кам’яний знак козацького городища

Встановлений на честь Кропивнянського полку. Ця пам’ятка, може зацікавити як істориків та науковців, так і піших туристів, яким не байдужа історія рідної країни.

3. Свята криниця

Мальовничій Кропивнянський ліс завжди вабив не лише місцевих жителів, а й гостей села, своєю багатою природою та чистим повітрям. Дивовижною знахідкою, посеред загадкової природи стала Свята криниця. Як виявилось, активні місцеві жителі планують її реставрацію, і скоро будуть готові пригощати гостей чистою джерельною водицею.

4. Гришино-Ровенська залізниця

Благодатним грунтом для історичних та наукових дослідів є й Гришино-Ровенська залізниця з поперечними тунелями, будівництво якої розпочалося ще у 1913 році. Розбудова залізниці була згорнута 1953 року. Залізниця,також, частково збережена на території Золотоноші II.

5. Яр на Лисій горі

Притягує погляди місцевих жителів і Яр на Лисій горі, який при належному догляді може стати вдалим місцем для спортивних та екстремальних маршрутів.

6. Річкова гора

Хорошим місцем для відпочинку та пікніків, є гора над річкою. Тут можна і насолодитися гарними видами,і відпочити після трудових буднів. Звісно, природа потребує нашої допомоги, тож при правильному нагляді за даною місцевістю, вона обіцяє стати улюбленою для жителів села.

7. Хатинка для лебедя та Міст кохання

Дуже цікавою знахідкою, стала затишна хатинка для лебедів, нещодавно сконструйована місцевими жителями та старостою села Олександром Кипичем. Міст біля місцевого ставка став улюбленим для закоханих пар, і вже отримав від них романтичну назву – “Міст кохання”. Це прекрасне місце для сімейних фотосесій та тихого відпочинку.

Також автори запрошують долучатися до колективного створення туристичного маршруту, очікуючи на відгуки громади.


Warning: Undefined array key "posts_length" in /home/zolo00/zolotonosha.ck.ua/ist/wp-content/themes/smartline-lite/category.php on line 17

90 років з дня народження Івана Дробного

16 січня виповнюється 90 років від дня народження Івана Семеновича Дробного. В далекому 1931 році на мальовничій Богуславецькій землі народився наш талановитий земляк – поет, письменник, публіцист, літературознавець Іван Семенович Дробний. Проживши непросте життя, він заслужив визнання, шану, любов і повагу. Його твори посіли належне місце у літературі рідного краю та поза його межами і є окрасою фондів  бібліотек.

У 2020 році з метою популяризації творчої спадщини Івана Семеновича, збагачення гуманітарного простору Золотоніщини та України, активізації літературно-творчого життя, Золотоніська міська рада заснувала щорічну міську премію імені Івана Дробного у номінаціях “Поезія”, “Проза”, “Музичне мистецтво”.

Творчий доробок ювіляра представлений на книжковій виставці “За пагорбами літ” у Центральній бібліотеці для дорослих та дітей Золотоніської міської ради.


Warning: Undefined array key "posts_length" in /home/zolo00/zolotonosha.ck.ua/ist/wp-content/themes/smartline-lite/category.php on line 17

Золотонісці вшановують пам’ять відомого земляка Михайла Пономаренка

Сьогодні, 28 жовтня, минає 100-річчя від дня народження людини з великої літери – Михайла Пономаренка. Проживши довге, сповнене бурхливих подій життя, він тихо спочив в оточенні найближчих і найвідданіших людей на відмітці 89 років 2 місяці і 3 дні… Помер Михайло Федорович морозного та сніжного січневого першого дня нового 2010 року. Про це розповідає видання Золотоноша.City.

Про нього вже сказано і написано дуже багато. Та я маю власні спомини про Михайла Пономаренка.

Вперше про Михайла Федоровича почула, будучи першокурсницею Переяслав-Хмельницького педагогічного інституту. Одного разу столичний професор, який начитував студентам-першокурсникам матеріал, захотів познайомитись з нами, дізнатись, звідки хто родом. Коли почув — місто Золотоноша (звідси родом була я і моя подруга-однокласниця), він сказав: «Та  Золотоноші є свій професор — Пономаренко, який навчить більше багатьох інститутських викладачів». Справді, тоді ми відчули гордість за свого земляка.

По закінченню навчання я прийшла на роботу в наш міський музей. І тут дізналася про велику заслугу першого директора музею Михайла Пономаренка у створенні експозиції, зборі експонатів. Здивувало, що багато експонатів він купував за власний кошт, а для збору матеріалів відвідав багато архівів, бібліотек та музеїв колишнього Союзу. Не раз доводилося читати дрібний нерозбірливий почерк Михайла Федоровича, його історично-краєзнавчі статті в періодиці, поезії, в яких розкривався талант Пономаренка-поета. Саме по його статтях та книжках і зараз, після скількох років роботи у музеї, готуюся до тематичних екскурсій і зустрічей з відвідувачами, готую публікації.

Хто ще з авторів подібно Михайлу Федоровичу цікаво, доступно, з науковим підходом описував історію Златокраю та біографії златокраян? А які глибокі пізнання Пономаренка у питаннях археології, нумізматики, первісної історії, античності, мовознавства та багатьох інших дисциплін! Важко злічити, скільки сучасних науковців-істориків, вчителів, викладачів, студентів, школярів, готуючись до уроків, при написанні робіт використовують матеріали його надбань.

85 років Пономаренку святкували урочисто у міській раді. Тоді востаннє він відвідав і краєзнавчий музей. Я пам’ятаю дужий потиск руки. Тоді у розмові він «порівняв себе з великим деревом, кора якого почала тріскатися, а корінь підточений хворобою. Хоча ще так хочеться до сонця….». У цих словах відчувалася мудрість справжнього філософа.

…Хоронили Пономаренка на старому міському кладовищі недалеко від його батьків. Був морозний січневий ранок нового року. Через рік поряд виріс горбик, де похована Надія Василівна – дружина, підтримка і опора останніх двадцяти років його життя. Зараз на могилках височіють два пам’ятники, побудовані за кошти небайдужих земляків та друзів. На жаль, дітей у Пономаренка не залишилося. Та лишились учні, друзі і знайомі, які і зараз не забувають про Вчителя, Краєзнавця, Поета, Директора. Залишилось його дітище – краєзнавчий музей, який з 28 січня 2010 року носить ім’я свого першого директора, і якому в цьому році виповнюється 60 років.

Мудрі кажуть: «Генії – це метеорити, що згорають, даруючи світло». Народний академік, вчитель Пономаренко справді дарував світло мудрості та науки сучасникам та нащадкам.

У день народження Михайла Пономаренка разом з міським керівництвом Золотоноші ми побували на могилі нашого відомого земляка, щоб вшанувати світлу пам’ять людини, котра залишила значимий слід на Золотоніщині.

Віта ЯМБОРСЬКА,
директор Золотоніського краєзнавчого музею 
ім. М. Пономаренка.


Warning: Undefined array key "posts_length" in /home/zolo00/zolotonosha.ck.ua/ist/wp-content/themes/smartline-lite/category.php on line 17

Золотоніський хор «Воскресіння» у 2003 році [ВІДЕО]

Учора в мережі з’явилось відеовітання зі Щедрим Вечором від золотоніського хору «Воскресіння», а сьогодні публікуємо раритетні кадри виступу та поздоровлення учасників колективу із далекого 2003-го року.

Відповідний контент оприлюднив на YouTube користувач Максим Журба.

Пригадаймо ті роки та впізнаймо своїх знайомих 😉

» Читати далі


Warning: Undefined array key "posts_length" in /home/zolo00/zolotonosha.ck.ua/ist/wp-content/themes/smartline-lite/category.php on line 17

Молодіжні гіди Златокраю: історичний проект від золотоніської молоді

5 вересня  розпочалася реалізація проекту «Молодіжні гіди Златокраю» за підтримки Управління у справах сім’ї, молоді та спорту Черкаської ОДА. Мета проекту – національно-патріотичне виховання молоді, формування громадянської свідомості та підвищення рівня обізнаності громади про видатних жителів краю.

» Читати далі


Warning: Undefined array key "posts_length" in /home/zolo00/zolotonosha.ck.ua/ist/wp-content/themes/smartline-lite/category.php on line 17

Історія Золотоніського краєзнавчого музею

Zolotonosha-Muzej-640x480

В  часи сивої давнини на  горі Парнас, що біля Олімпу, проживало дев’ять сестер – доньок  громовежця Зевса та богині пам’яті Мнемосіни. Звали їх музами. Кожна опікувалась певним видом мистецтва та науки. Мали музи і свої храми, які звались мусейонами (від цього слова походить і назва сучасних музеїв). Муза  Кліо була покровителькою історії.  Давні греки зображували її з сувоєм та пісочним годинником. Вона мала   занотовувати  події  та слідкувати, щоб вони не зникли з плином часу.

» Читати далі


Warning: Undefined array key "posts_length" in /home/zolo00/zolotonosha.ck.ua/ist/wp-content/themes/smartline-lite/category.php on line 17

U855 «Золотоноша» — Одне із заблокованих українських суден в Криму носить назву нашого міста [ФОТО]

плавсклад золотоноша 01

Золотоноша стала жертвою кримської блокади. Ні, це не фантастична або провокаційна новина в світлі українсько-російського конфлікту. Таку назву носить плавучий склад ВМС України під грифом U855. » Читати далі


Warning: Undefined array key "posts_length" in /home/zolo00/zolotonosha.ck.ua/ist/wp-content/themes/smartline-lite/category.php on line 17

Золотоноша — погляд зі сторони [ФОТО]

Золотоноша приємно здивує. Хто б міг подумати, що у провінційному 30-тисячному містечку збереглася така купа пам’яток архітектури — потенційних туристичних об’єктів. Це — історичні пам’ятки Золотоноші.

Про походження назви міста існує багато легенд. Усі вони, зрозуміло, пов’язані із золотом, яке хтось тут ховав. То татари сховали награбовані скарби, то козаки ховали відібране у тих же татар, а також у турків та поляків золото. Але нічого з того золота не знайшли, тому найвірогідніше назва походить від гідроніма «Золотоноша» — так називається річка, яка протікає поряд. Ну а назва річки найскоріше пов’язана із золотавим кольором піску, багатого на домішки слюди. » Читати далі