Новини за категорією: Радянський період

Іван Падалка — геніальний графік і стиліст, закатований НКВС

Іван Падалка 00Пiдстрижений «пiд горщик» модернiзований запорожець, генiальний графiк i стиліст Іван Падалка – найкращий учень Михайла Бойчука, в 1920-х його ім’я було внесено до сотні найкращих художників Європи ХХ століття…

Іван Падалка народився 15 листопада 1894 р., у с. Жорнокльови Золотоніського повіту в козацькій сім’ї селянина. Тато та дід були вихідцями з козаків Гельмязівської сотні Переяславського полку. Хоч і десяток дітей батьки мали, але про освіту їхню дбали. Іван навчався в церковно-парафіяльній і дворічній міністерській школах, потім у Миргородській художньо-промисловій школі ім. М. Гоголя, але був виключений за поширювання української преси. Завдяки О Сластьону влаштувався працювати у майстернях при Полтавському етнографічному музеї. » Читати далі

Антон Богунський — націонал-комуніст, убитий Троцьким за ідеї Незалежності

Після прориву червоного фронту під Волновахою в травні 1919 року, білі російські війська переможно просувалися Україною. На початку липня денікінці увірвалися до Харкова, де їм була влаштована гучна зустріч з оркестром, квітами і молебнем. Долаючи опір червоних, денікінці почали наступ на Київ.

В цей час у Саратові виходить книжка "До хвилі" українських націонал-комуністів Василя Шахрая і Сергія Мазлаха, в якій прямо було сказано - Україна повинна бути хоч і радянською, проте незалежною від Росії зі всіма атрибутами держави - армією і фінансами. » Читати далі

Олександр Островський — золотоніський актор, розстріляний більшовиками

oleksandr-ostrovskijОлександр Островський народився в Золотоноші, навчався в місцевій юнацькій гімназії. Тут вперше познайомився з ідеями українського націоналізму Миколи Міхновського і під їх впливом став "мазепинцем". Будучи членом Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП), Островський брав активну участь в революційних подіях 1905-1907 років.

Після поразки революції Островський перебирається до Галичини. В 1912 році він повертається в "підросійську" на той час Україну, де пов'язує свою долю з театром, своїм давнім захопленням. » Читати далі

Золотоноша у ретро-фотографіях — Частина 6

Продовжуємо нашу імпровізовану історичну подорож вулицями рідного міста. Для когось із читачів подібні світлини - не новина, адже тут було проведене дитинство. Та для більшості - це вже справжня історія. Трішечки "обшарпаний" пам'ятник Баху (на жаль, не вдалося встановити, в якій саме локації він знаходився на фото), зовсім юні ялинки на вході до сучасної Міської ради, традиційний пасажирський бум на Вокзалі, центральна площа, яку доволі складно впізнати, порівнюючи із сучасною, зовсім інша "клумбова" ділянка, що з'єднує Садовий проїзд та Меморіальний парк та справжній відголос війни - напівзруйнований будинок, що нині в народі називають "старий банк". Все це оглянути запрошуємо у нашому черговому матеріалі. » Читати далі

Золотоноша у ретро-фотографіях — Частина5

Цього разу майже весь матеріал присвяченій нашій центральній транспортній артерії та місцем, навколо якого зав'язане все економічне життя міста - вулиці Шевченка. На світлинах 1959-1963 років маємо змогу поринути у ще зовсім голі краєвиди як в плані зелених насаджень, так і в плані дорожнього трафіку. Також для урізноманітнення завітаємо на Садовий проїзд і знову на нашу багатостраждальну річку, до будівельників.

Приємного перегляду! Надсилайте свої фото, адже це реально вже історія!

Золотоноша вулиця Шевченка 1963 01

Перехрестя з вулицею Миколаївською

» Читати далі

Громадянська війна та відбудова міста на початку XX століття

революція

Невдовзі після лютневої революції 1917 року у Золотоноші встано­вилося фактичне тривладдя. Органом Тимчасового уряду став міський гро­мадський комітет, який складався переважно з денаціоналізованого чиновництва. Поряд із цим виникла Рада робітничих і селянських депутатів, а в травні 1917 р. з ініціативи “Громади” було утворено Золотоніську повітову раду як крайовий орган Центральної Ради. » Читати далі

Семен Скляренко — від золотоніського гімназиста до радянського класика [ФОТО, ВІДЕО]

Скляренко молодийСемен Дмитрович Скляренко народився 26 вересня 1901 року в селі Прохорівці на Черкащині, в родині зубожілого селянина. Навчався в місцевій школі, потім — у Золотоніській гімназії. Уже в той час він багато читав, захоплювався літературою. A пізніше й сам почав писати: 1919 року в місцевій газеті “Голос труда” було надруковано його перший твір — вірш “Гімн праці”.

Дід Семена Скляренка, також Семен, все життя прожив у Прохорівці Канівського району. Він – потомствений козак Прохорівської козацької сотні. З дружиною мали двох синів – Дмитра і Афанасія. Але вік Семена Скляренка був недовгим – в одному з кулачних боїв, які у ті часи були в моді, він загинув. Вдова вийшла заміж удруге – за місцевого козака Степана Негрея і народила йому ще чотирьох синів. Після смерті вітчима найстарший із синів Дмитро був за головного, рано пішов працювати матросом на річковий пароплав, згодом став на кораблі стерновим. Одруження у цій ситуації довелося відкласти – з 18-річною Євдокією побрався лише у 32 роки. Євдокія Стоянова була з роду збіднілих дворян. Дівчина закінчила Золотоніську гімназію і мала диплом учителя. Але вчителювала лише два роки – народила п’ятьох дітей, отож усе життя була домогосподаркою. Молода невістка мусила жити в тісній хатині разом із свекрухою і п’ятьма ще неодруженими чоловіковими братами. Рятуючись від тісноти, у теплу пору року Євдокія плавала на кораблі по Дніпру разом з чоловіком-стерновим, який мав окрему каюту. Саме на кораблі "Ратмир", неподалік Кременчука, і народився Семен Скляренко. Хоча в документах місцем народження значиться село Прохорівка. » Читати далі

Золотоноша у ретро-фотографіях 50-60 років — Частина 3

Цього разу більшість матеріалів - атмосферні фото (як для того часу) центральної частини міста, зроблені з пожежної каланчі. Це стосується новеньких будівель кінотеатру, готелю та технічної школи. Серед справжнісіньких артефактів знаходимо колишні будівлі музею та клубу піонерів (аналог сучасного Будинку школяра), а також на диво повноводну всім відому річку.

Золотоноша 1961

Травень 1961 року: Гуртожиток Технічної школи. Ліворуч видніється будівля СШІТ №2, праворуч - церкви

» Читати далі

Грандіозна залізнична недобудова: Красноармійськ-Золотоноша-Рівне

Карта залізничних доріг СРСР 1943

Напівзруйнований канівський міст, залізнична колія Золотоноша-Ліпляве, що ледве жевріє, занедбаний вокзал «Золотоноша – 2» - це не просто артефакти радянської транспортної системи, це – частина дуже амбітного, але невдалого плану Царського уряду, котрий безуспішно намагались втілювати і представники Гетьманату, і «совіти», і, навіть, німці. Задум, простий з точки зору логіки, але в той же час абсолютно нереальний через суб’єктивні причини (світові війни, падіння Імперії тощо) – будівництво залізничної магістралі, що мала з’єднувати Донбас із Західною Україною, розвантаживши вже діючі шляхи. » Читати далі

Золотоноша у ретро-фотографіях 50-60 років — Частина 2

Продовжуємо знайомитись із повоєнними ретро-світлинами нашого міста. Цього разу пройдемось першотравневою демонстрацією, побуваємо біля пращура нинішньої центральної автостанції, на будівництві Торгівельного цетру, познайомимося із пожежниками та врешті помилуємося містом з висоти.

Золотоноша вулиця Шевченка

Перехрестя вулиць Шевченка та Черкаської. Ліворуч бачимо автобусну зупинку, на місці якої згодом був побудований міський громадський туалет, котрий основні приміщення мав під землею. Руїни його залізобетонних конструкцій жителі міста могли бачити аж до недавніх пір, поки на тому місці не було розпочато будівництво нового торгівельного центру.

» Читати далі

Андрій Лівицький — від Золотоніського мирового судді до правонаступника Симона Петлюри

ЛівицькийГолова Ради міністрів, третій президент УНР, правонаступник Симона Петлюри, уродженець нашого краю, починав свою політичну кар’єру у Золотоноші, будучи виборним суддею місцевого повіту, а згодом – повітовим комісаром, головою земства та співзасновником золотоніської «Просвіти». Його ж донька, Наталія Лівицька-Холодна, котра народилася у Гельмязеві та навчалася у місцевій жіночій гімназії (нині - Технічна школа Укрзалізниці), згодом стала однією з найвидатніших українських письменниць у еміграції. » Читати далі

Діяльність ОУН на території Черкащини

ОУН

Вашій увазі пропонуємо перший проект-дослідження від команди ресурсу "Золотоноша історична". Представлена наукова робота була написана в рамках конкурсу-захисту Малої академії наук України та присвячена дослідженню діяльності проводів Організації Українських Націоналістів, її похідних груп на території Черкащини та ідеологічним революційним змінам в середовищі українського підпілля під час Другої світової війни. Проект посів друге місце серед загальноосвітніх навчальних закладів Черкаської області. » Читати далі

Золотоноша у ретро-фотографіях 50-60 років

Пропонуємо підбірку ретро-світлин нашого міста 50 річної давнини. Дізнатись, якими були вулиці, до яких ми звикли, як змінилось місто за цей час та просто відчути дух того часу запрошуємо до галереї

Ремонтно-механічний завод імені Лепсе

Ремонтно-механічний завод імені Лепсе. З того часу, як бачимо, будівля майже не змінилася. Хіба вікна нові майорять

» Читати далі

«І я була матір’ю…» — Про трагічну долю «за кадром» Наталії Ужвій [ФОТО, ВІДЕО]

Час всевладний. І він — цей же час — як завжди, нічого не вчить. Інколи здригаєшся, коли в новинах повідомляють про гарячі голови, котрим уже заманулося добратися до занедбаних бібліотек... Аби провести там «партійні чистки»? Аби непотрібне — викинути, а застаріле — спалити? І поділити зотліле минуле — на «добре» і «погане»? На «своє» і «чуже»? Їм, звісно, вже більше нічим зайнятися в оскаженілій від кічу культурі? І більше нема на чому піаритися на тлі примари виборів? Так і до кладовищ доберуться. До скульптурних надгробків на Байковому — із зображеннями тих «героїв учорашніх днів», кого можна безтурботно позначити фарбою — того чорною, того білою. І знову навісити безмовним свідкам і учасникам розталої трагічної епохи чергові ярлики — «потрібний», «геть непотрібний». Певно, не усвідомлюють, що всі вони — і «чужі», і «свої» — все ж таки «наші». Котрі дурили і котрих дурили, котрі служили й котрі прислужували. Творці й руйнівники, котрі страждали й котрих обожнювали... «Наші». У цій темі вже й не знаю, якими стежками і з якими мірками підійдуть до складної постаті вітчизняної культури ХХ століття. До жінки, котра не на словах, а справді була «першою українською радянською актрисою». » Читати далі