Новини за категорією: Постаті

Земський гласний Михайло Злобинців: діяльність на Золотоніщині під час революційних подій 1917-1920 років

Ще донедавна ім’я видатного громадського й культурного діяча Михайла Олександровича Злобинціва (Злобинця) було невідоме широкому загалу, оскільки він відносився до категорії репресованих діячів, щодо яких за радянських часів діяло негласне табу на згадування та вшанування. Навіть після реабілітації у 1989 році пройшло немало часу, щоб його ім’я нарешті було повернуте із забуття, а справи – належно оцінені нашими сучасниками. Найбільша заслуга в цьому колишнього директора Золотоніського краєзнавчого музею М.Ф. Пономаренка, який свого часу порушив питання про реабілітацію свого земляка, а також помістив про нього невелику довідку в Українській Літературній Енциклопедії (1990). Пізніше про М. Злобинціва, як про бандуриста із сценічним ім’ям Микола Домонтович (правильно Михайло, В.К.), з’явилася згадка в енциклопедичному довіднику «Митці України» (1992) та в інших довідкових виданнях. » Читати далі

Іван Падалка — геніальний графік і стиліст, закатований НКВС

Іван Падалка 00Пiдстрижений «пiд горщик» модернiзований запорожець, генiальний графiк i стиліст Іван Падалка – найкращий учень Михайла Бойчука, в 1920-х його ім’я було внесено до сотні найкращих художників Європи ХХ століття…

Іван Падалка народився 15 листопада 1894 р., у с. Жорнокльови Золотоніського повіту в козацькій сім’ї селянина. Тато та дід були вихідцями з козаків Гельмязівської сотні Переяславського полку. Хоч і десяток дітей батьки мали, але про освіту їхню дбали. Іван навчався в церковно-парафіяльній і дворічній міністерській школах, потім у Миргородській художньо-промисловій школі ім. М. Гоголя, але був виключений за поширювання української преси. Завдяки О Сластьону влаштувався працювати у майстернях при Полтавському етнографічному музеї. » Читати далі

Антон Богунський — націонал-комуніст, убитий Троцьким за ідеї Незалежності

Після прориву червоного фронту під Волновахою в травні 1919 року, білі російські війська переможно просувалися Україною. На початку липня денікінці увірвалися до Харкова, де їм була влаштована гучна зустріч з оркестром, квітами і молебнем. Долаючи опір червоних, денікінці почали наступ на Київ.

В цей час у Саратові виходить книжка "До хвилі" українських націонал-комуністів Василя Шахрая і Сергія Мазлаха, в якій прямо було сказано - Україна повинна бути хоч і радянською, проте незалежною від Росії зі всіма атрибутами держави - армією і фінансами. » Читати далі

Григорій Бондар — бразильський вчений, що відкрив світу декілька сотень комах та жуків

grigorij-bondar-01Не Бахом єдиним Золотоніський повіт вніс свій доробок до світових природничих наук. Якщо про видатного біохіміка знає у місті чи не кожен, то прізвище його успішного колеги із спорідненої науки широкому загалу невідоме. Абсолютно. Причини зрозумілі: радянська буденність не могла не викреслити із пам'яті людину, котра емігрувала з країни, рятуючись від репресій. Понад 200 наукових робіт, відкриття 12 нових видів пальмових рослин, 400 видів комах, 35 родів та 300 видів жуків, 11 родів клопів - такий доробок агронома, ботаніка, міколога, фітопатолога та ентомолога, котрий свою світову славу змушений був здобувати у далекій Бразилії. » Читати далі

Олександр Островський — золотоніський актор, розстріляний більшовиками

oleksandr-ostrovskijОлександр Островський народився в Золотоноші, навчався в місцевій юнацькій гімназії. Тут вперше познайомився з ідеями українського націоналізму Миколи Міхновського і під їх впливом став "мазепинцем". Будучи членом Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП), Островський брав активну участь в революційних подіях 1905-1907 років.

Після поразки революції Островський перебирається до Галичини. В 1912 році він повертається в "підросійську" на той час Україну, де пов'язує свою долю з театром, своїм давнім захопленням. » Читати далі

Апеляційний суд реабілітував золотоніського підпільника

18 жовтня Апеляційний суд Київської області ухвалив рішення про реабілітацію холодноярських отаманів і козаків. Про це на своїй сторінці у Facebook написав голова історичного клубу "Холодний Яр" Роман Коваль.

Зокрема, суд реабілітував отамана Іларіона Загороднього, Мефодія Голіка- Залізняка, Дениса Гупало, Юрія Дроботківского, козаків Олексія Добровольського, Тимофія Компанійця, Івана Ляшенка, Василя Ткаченка, члена Холодноярського повстанського комітету Григорія Яковенка, Костянтина Здобудь-Волю і Леоніда Мушкета. » Читати далі

Золотоноша — місце останнього бою Першого зимового походу

Голова Черкаської ОДА Юрій Ткаченко підтримав ідею встановлення у Золотоноші пам’ятника на місці бою, у якому українці здобули блискучу перемогу над московськими більшовиками. Про це інформує “Козацький край”.

Цей бій 15 лютого 1920 року під мурами старовинного Свято-Успенського собору та на кризі річки Золотоношки став фактично крайньою точкою Першого зимового походу. Наступного дня війська Армії УНР отримали наказ покинути Лівобережжя і відвернути на захід – місію переможного походу було виконано…

» Читати далі

Декомуназція: яке відношення до Золотоноші має полковник УНР Петро Дяченко?

У світлі майбутнього виконання закону про декомунізацію Золотоноша, як і годиться, остаточно замінить назви ряду вулиць, котрі ще досі носять імена явищ та постатей радянського символізму. Перелік, якщо порівнювати із іншими містами Наддніпрянщини, досить невеликий. Все-таки наше місто протягом років Незалежності стояло в авангарді, безболісно перейменувавши більшість подібних об'єктів. Немає в нас ні фрунзів, ні орджонікідзів, ні провулків 38-річчя утворення ВЛКСМ.

Залишки, проте, ще існують. Тому й протягом двох місяців у Міській раді працювала спецкомосія, котра й здійснювала топонімічний аналіз Золотоноші. Список невеликий - близько 25 назв. На що замінять? Як і повелося давно, при зміні назв вулиць нашого міста пріоритет надаватиметься старовинним назвам, місцевим історичним постатям. Вже потім - відомим особам чи явищам в масштабах країни. » Читати далі

Євген Мєшковський — легендарний генерал-хорунжий Армії УНР з Богданів

Село Богдани славиться на всю Золотоніщину своїм козацьким минулим, адже писемна перша згадка про населений пункт припадає на 1666 рік. Через два з половиною століття (1910) тут налічувалося 186 козацьких і 96 селянських дворів із населенням 1469 жителів. Богдани має славетних уродженців: міністр пошти й телеграфу Української Народної Республіки Іван Паливода, який провів тут дитинство (батько, Симон Панасович, із 1889 року служив керуючим богданівського маєтку Кочубеїв), та начальника Генерального Штабу Армії УНР генерал-хорунжого Євгена Мєшковського. » Читати далі

Михайло Максимович та його діяльність у Золотоніському повітовому земстві

Михайло МаксимовичІм’я Михайла Максимовича (1804–1873) добре відоме широкому загалові, як  вченого-енциклопедиста, природознавця, історика, філолога, фольклориста, професора Московського університету і першого ректора Київського університету святого Володимира. Його називають “українським Ломоносовим”, “людиною універсальних інтересів”, якій судилося стати одним із світочів української науки і  здобути всеєвропейське визнання.   Проте, не зважаючи на всі ці заслуги, життєвий і творчий шлях Михайла Максимовича до кінця не вивчений, що не дозволяє у повній мірі оцінити його багатогранний талант і коло інтересів. Насамперед, це стосується останніх десятиліть життя М.О. Максимовича, коли він  майже безвиїзно мешкав у своєму родинному маєтку на хуторі Михайлова Гора, що поблизу села  Прохорівка Золотоніського  повіту. » Читати далі

Семен Скляренко — від золотоніського гімназиста до радянського класика [ФОТО, ВІДЕО]

Скляренко молодийСемен Дмитрович Скляренко народився 26 вересня 1901 року в селі Прохорівці на Черкащині, в родині зубожілого селянина. Навчався в місцевій школі, потім — у Золотоніській гімназії. Уже в той час він багато читав, захоплювався літературою. A пізніше й сам почав писати: 1919 року в місцевій газеті “Голос труда” було надруковано його перший твір — вірш “Гімн праці”.

Дід Семена Скляренка, також Семен, все життя прожив у Прохорівці Канівського району. Він – потомствений козак Прохорівської козацької сотні. З дружиною мали двох синів – Дмитра і Афанасія. Але вік Семена Скляренка був недовгим – в одному з кулачних боїв, які у ті часи були в моді, він загинув. Вдова вийшла заміж удруге – за місцевого козака Степана Негрея і народила йому ще чотирьох синів. Після смерті вітчима найстарший із синів Дмитро був за головного, рано пішов працювати матросом на річковий пароплав, згодом став на кораблі стерновим. Одруження у цій ситуації довелося відкласти – з 18-річною Євдокією побрався лише у 32 роки. Євдокія Стоянова була з роду збіднілих дворян. Дівчина закінчила Золотоніську гімназію і мала диплом учителя. Але вчителювала лише два роки – народила п’ятьох дітей, отож усе життя була домогосподаркою. Молода невістка мусила жити в тісній хатині разом із свекрухою і п’ятьма ще неодруженими чоловіковими братами. Рятуючись від тісноти, у теплу пору року Євдокія плавала на кораблі по Дніпру разом з чоловіком-стерновим, який мав окрему каюту. Саме на кораблі "Ратмир", неподалік Кременчука, і народився Семен Скляренко. Хоча в документах місцем народження значиться село Прохорівка. » Читати далі

Михайло Старицький — засновник першого українського професійного театру

Старицький 01Творчість М.Старицького – значний крок вперед у розвитку української мови, у поширенні тематичного виднокругу української літератури, у зміцненні в нашому письменництві реалізму.

Народився Михайло Петрович Старицький 14 грудня 1840 року у Кліщинцях Золотонішського повіту (нині – Чорнобаївський район), в небагатій поміщицькій родині. Батько його, Петро Іванович, офіцер російської армії, помер, коли хлопцеві пішов лише п’ятий рік. Мати письменника, Настасія Захарівна, походила з культурної родини Лисенків, яка не цуралася простого люду, гуманно ставилася до селян, любила українську мову, народні пісні та звичаї. Під наглядом широко освіченого діда Захарія Йосиповича, в домашніх умовах, хлопець здобув початкову освіту.

Проживала родина у невеликому будинку на шість покоїв. Справа від хати — будиночок для гостей, зліва — велика двірська. Через шлях навпроти стояла церква святого Іллі та дзвіниця. А відразу за маєтком Старицьких протікала притока річки Сули — Сулище. У цьо¬му маєтку жили бабуся, дідусь та батьки майбутнього драматурга. » Читати далі

Андрій Лівицький — від Золотоніського мирового судді до правонаступника Симона Петлюри

ЛівицькийГолова Ради міністрів, третій президент УНР, правонаступник Симона Петлюри, уродженець нашого краю, починав свою політичну кар’єру у Золотоноші, будучи виборним суддею місцевого повіту, а згодом – повітовим комісаром, головою земства та співзасновником золотоніської «Просвіти». Його ж донька, Наталія Лівицька-Холодна, котра народилася у Гельмязеві та навчалася у місцевій жіночій гімназії (нині - Технічна школа Укрзалізниці), згодом стала однією з найвидатніших українських письменниць у еміграції. » Читати далі

Поет Костянтин Думитрашко — автор вислову «Маленька та хороша, моя Золотоноша»

Поет Думитрашко фото

Костянтин Думитрашко – український поет, котрий народився у Золотоноші в сім’ї священника. Вчився поет Золотоноші в місцевій народній школі, потім у духовному училищі, семінарії, духовній академії. Після навчання розпочав педагогічну роботу, викладав при духовній академії російську словесність. Протягом 25 років був професором академії, в останні роки життя — бібліотекарем. » Читати далі

«Лев» із Золотоноші — Дмитро Неверовський

«Ніколи не бачив більшої мужності з боку ворога». Так скаже про нашого земляка Дмитра Неверовской маршал наполеонівської армії Йоахім Мюрат. Часто вороги називали його Левом, а для нас його ім'я стало одним із символів мужності і безстрашності. Історик А. І. Михайлівський-Данилевський, писав: «Поезія і витончена культура можуть вкрасти для своїх творів з життя Неверовського кілька прекрасних хвилин, здатних надихнути перо поета і кисть живописця».

Майбутній герой Бородіна з'явився на світ 21 жовтня 1771 року в селі Прохорівка Золотоніського повіту, тоді ще Полтавської губернії. Батько його служив козаком в Переяславському полку і керував сотнею з Бубнівської Слободи. У губернії його знали, тому й доручили в 1783 році бути городничим Золотоноші. » Читати далі

1 2