Меморіальний парк – місце пам’яті
24 травня в Європі щорічно відзначається Європейський день парків. Дата вибрана невипадково – саме 24 травня 1909 р. створено перший з дев’яти національних парків у Швейцарії. У світі є багато різноманітних парків. Вони різняться за площею, тематикою і за оформленням. Існують відомі на увесь світ парки розваг, аквапарки, тематичні та меморіальні парки. В нашому місті діють парк ім. Т. Шевченка, Меморіальний парк, в проєкті – будівництво парку Надія.
Меморіальний (memory – пам’ять) – це парк, створений на честь визначної події, на місці, де відбулись події ( зустрічі, битви), на згадку про визначну особу чи групу осіб. Меморіальний парк охороняється державою. як пам’ятка садово-парковового мистецтва.
Мовою документів: «9 травня 1988 року у районному центрі урочисто відкрито меморіальний парк та пам’ятник жертвам нацизму. Цей унікальний меморіальний комплекс є творінням розуму та рук творчого колективу київських та черкаських митців у складі авторів архітекторів І. Ланька, О. Ренькаса, О. Заварова, скульптора Б. Микитенка, бригади різьбярів київського об’єднання «Художник» на чолі з В. Коржовим та ін. Центральною фігурою парку є монумент жертв фашизму. Він символізує нескореність духу народу проти загарбників. Скульптура виконана з сірого граніту Старобабанського гранкар’єру. Висота скульптурної композиції – 9,7 м, кургану – 3,0 м.»
Курган – братська могила, де поховано 12618 військово-полонених і мирних жителів, розстріляних у жовтні 1941 – березні 1943 рр. і 152 воїни, що загинули при визволенні міста у вересні 1943 р. За монументом є плити із зазначеною кількістю загиблих по районах: Золотоніському, Драбівському, Гельмязівському, Чорнобаївському. Окремо стоїть пам’ятних знак із переліком прізвищ загиблих визволителів Золотоноші – воїнів 3-го Гвардійського Сталінградського механізованого корпусу. 12618 душ поховано в великій братській могилі.
Історична довідка.
Чорна п’ятниця» 19 вересня 1941 року. В місто прийшов «новий порядок». Окупація Золотоніщини тривала до 23 вересня 1943 року. Вже на третій день свого приходу нацисти розстріляли 300 жителів міста. Це були, переважно активісти, комсомольці, передовики, військові полонені.
Нова хвиля розстрілів і смертей – 22 листопада 1941 року: урочище Ярки. 3,5 тисяч невинних жертв людиноненависної політики. Вони винні, бо вони – євреї. Золотоніський Бабин Яр. Чи не найскорботнішими видались спекотні дні з 25 по 31 липня 1942року.
«Увесь колишній партійно-радянський актив міст і сіл Золотоніського, Гельмязівського, Чорнобаївського, Іркліївського і Драбівського районів було викликано на бесіду.
На розі вулиць Шевченка і Енгельса (нині – Миколаївська) до війни розміщався військкомат (зараз – гуртожиток технічної школи) з парадного входу військкомату приймали викликаних. При бесіді був староста села. Після «бесіди» викликаним на спині крейдою ставили мітки і відправляли по коридору в двір. Потім одних направляли додому, а інших – вантажили на автомашину і везли у військове містечко. Там було викопано три великі ями…. Стріляли в голови з автоматів і пістолетів, засипали невеликим шаром землі. Зверху клали другий, третій шар і так аж до верху…За тиждень знищено 7(!) тисяч душ.»
А у березні 1943 стратили 63 підопічних Бакаївського будинку для людей похилого віку Багатьох кинули до ями живими. Старі і немічні не потрібні новим властям.
Після визволення Золотоноші з жовтня 1943 року почала працювати комісія для встановлення кількості жертв окупації. В результаті проведеної роботи було виявлено 30 ям , у яких було закопано 12 тисяч 750 жертв нацистського терору – військовополонених, активістів, партизан, мирних жителів.
Міською радою було прийнято рішення про перевезення решток в Братську могилу. До міста з’їжджались рідні вбитих з чотирьох районів для упізнання. Останки було перенесено в міський парк. З цегли, розібраної зі знищених будинків було побудовано обеліск. Згодом на міській площі збудовано аналогічний пам’ятник і, як пам’ятають старожили, біля нього на п’єдесталі стояв танк Т-70. Цей пам’ятник є на багатьох світлинах 50- х – поч.70-х років ХХ ст.
До братської могили не перевозились останки вбитих в листопаді 1941року єврейських громадян. Зараз це окреме сумне місце нашої історії – Золотоніський Бабин Яр.
9 травня 1988 року було прохолодно. Накрапав дощ. Він сумував разом з багатьма земляками, що зібрались на сумну і тривожну, та водночас пам’ятну подію – відкриття Меморіального парку та монумента жертв фашизму. Авторка цих рядків, тоді шестикласниця міської школи №6 стояла разом з учнями шкіл міста в «живому коридорі» на центральній алеї Меморіального парку. Було багато людей та квітів. Також були сльози рідних, колишніх дітей, що втратили батьків 45 років тому. Біля монумента горів Вічний вогонь. Тут було багато квітів. До 23 вересня і 9 травня приїжджали з сусідніх районів та колишні «гвардійці» пом’янути загиблих
Зараз, через сім десятиліть після Другої світової та визволення краю не всі, нажаль, розуміють трагізм та великі людські жертви тієї війни. Витоптані та зірвані квіти, п’яні посиденьки, безглузді жарти. Як донести до сьогоднішніх юних, і не зовсім, інколи зухвалих, інколи просто злих та жадібних «громадян» – не гоже топтатись по могилі, знищувати красу – останню шану землякам.
Сучасність:
У меморіальному парку Золотоноші на початку 2000-х років було відкрито кілька пам’ятників і пам’ятних знаків. У 2002 році з території міського кладовища було перенесено камінь – пам’ятний знак в пам’ять про земляків, що померли в голодні роки Голодомору 1932-1933 років. Пізніше поряд з ним встановлено ще один – в’язням концтаборів та репресованим. Щороку в двадцятих числах листопада тут проходить акція «Запали свічку пам’яті». Ще і на сьогодні невідома остаточна кількість жертв тоталітарної системи з її політикою залякування, знищення, голодоморів та репресій. Це страшна війна проти народу. Лише за приблизними підрахунками за голодну осінь 1932- весну 1933 років знищено голодом близько 12 тисяч земляків. А скільки їх, безіменних лишилось по дорозі до міста в пошуках їжі, скільки дітей померло в нетопленій хаті біля охололого трупа матері! Скільки голодних в божевіллі накладали на себе руки, чи йшли на страшенне вбивство і поїдання собі подібних. Цей жах не можна ні забути, ні простити. І це чинили люди проти людей! – забирали до крихти , до зернини, до насінини.
3 листопада 2006 р. на алеї парку в оточенні молодих берізок з’явився пам’ятник «Бронзовий птах» (автор – Г. Чуєнко, родом із Золотоноші). Це згадка про загиблих земляків – учасників війни в Афганістані – (Ю. Корзун, С. Нос, О. Невмивака, О. Воронович, В. Харина, М. Ясир, М. Кононець). На жаль, за останні десятиліття цей список продовжився і продовжується щороку. За даними 1987 року в бойових діях в Афганістані взяли участь 420 земляків Щороку тут, біля бронзового солдата-птаха зустрічаються воїни, що пройшли дорогами Афганістану. І полум’яніють червоні квіти.
14 грудня 2007 року в парку з’явився пам’ятник «Дзвін Чорнобиля» (автор – М. Регурецький). На згадку про померлих і живих ліквідаторів аварії на Чорнобильській АЕС. Наслідки страшної катастрофи, що стала причиною хвороб, забруднення рік, лісів та відселення тисяч родин буде відчувати на собі не одне покоління українців. За даними Держагропрому від 8 травня 1986 року радіаційне забруднення від Чорнобильської аварії поширилось на 10,9млн га сільськогосподарських угідь, були виведені з ладу великі площі в Україні, Білорусії, Росії. Радіаційний шлейф досяг Прибалтики, Уралу, поширився на Польщу, Болгарію, Скандинавські країни.
Ті дні на столичному Майдані змінили багатьох. З темної листопадової ночі, коли «беркутівці» кийками виганяли студентів почавсь народний супротив. А далі були палаючі шини, чорний дим, перші вбиті, і твори …Шевченка на вустах : «борітеся- поборете…». І тужливо линуло «Плине кача..». І народ на колінах прощався з загиблими. Пам’ятник Героям Небесної Сотні був відкритий 12 листопада 2014 року в Золотоніському Меморіальному парку. Гранітний хрест з написами: «Слава синам України; Небесній Сотні Героям Слава». По бокам невисокого постаменту викарбувані напутні слова українського Пророка: «Борітеся – поборете! Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава і воля святая!». На лицевій і зворотній стороні стилізовано зображені відтиски від куль. Виготовлений пам’ятник на приватному підприємстві «Анубіс» авторським колективом.
А нині триває неоголошена війна на Сході країни. На своїй рідній землі відстоюють її незалежність сини і дочки, кіборги і волонтери.
28 травня 2017 року в парку було велелюдно. З’їхались на відкриття пам’ятного знака прикордонники різних поколінь. Згадували усіх, хто десятиліття тому і в наш час оберігають кордони країни. Два прикордонні стовпи і табличка з написом вписались в загальний ландшафт.
На території меморіального парку, яка є охоронною зоною, забороняється шкодити насадження, квіти, самі пам’ятники, бо це розцінюватиметься як акт вандалізму і злочин. Ст. 153 КУпАП зазначено: « Знищення або пошкодження зелених насаджень або інших об’єктів озеленення в межах населених пунктів та за їх межами тягнуть за собою штраф від 10 до 30 неоподаткованих доходів громадян». Звичайно, до кожного пам’ятника чи квітника не поставиш охорону. Виховання має починатись з родини і продовжуватись в школі. Та мені здається, що рідні і близькі тих, хто був закатований і похований в братській могилі, хто терпів від голоду, кого стріляли в гарячих точках, хто оберігає нашу державу на Сході, той ніколи не знищить квітку, не вигуляє собаку, не насмітить в цьому пам’ятному місці.
Віта Ямборська,
директор Золотоніського краєзнавчого музею ім. М.Ф. Пономаренка
Ім’я Михайла Максимовича (1804–1873) добре відоме широкому загалові, як вченого-енциклопедиста, природознавця, історика, філолога, фольклориста, професора Московського університету і першого ректора Київського університету святого Володимира. Його називають “українським Ломоносовим”, “людиною універсальних інтересів”, якій судилося стати одним із світочів української науки і здобути всеєвропейське визнання. Проте, не зважаючи на всі ці заслуги, життєвий і творчий шлях Михайла Максимовича до кінця не вивчений, що не дозволяє у повній мірі оцінити його багатогранний талант і коло інтересів. Насамперед, це стосується останніх десятиліть життя М.О. Максимовича, коли він майже безвиїзно мешкав у своєму родинному маєтку на хуторі Михайлова Гора, що поблизу села Прохорівка Золотоніського повіту. 
Семен Дмитрович Скляренко народився 26 вересня 1901 року в селі Прохорівці на Черкащині, в родині зубожілого селянина. Навчався в місцевій школі, потім — у Золотоніській гімназії. Уже в той час він багато читав, захоплювався літературою. A пізніше й сам почав писати: 1919 року в місцевій газеті “Голос труда” було надруковано його перший твір — вірш “Гімн праці”.
Творчість М.Старицького – значний крок вперед у розвитку української мови, у поширенні тематичного виднокругу української літератури, у зміцненні в нашому письменництві реалізму.