Михайло Старицький — засновник першого українського професійного театру
Творчість М.Старицького – значний крок вперед у розвитку української мови, у поширенні тематичного виднокругу української літератури, у зміцненні в нашому письменництві реалізму.
Народився Михайло Петрович Старицький 14 грудня 1840 року у Кліщинцях Золотонішського повіту (нині – Чорнобаївський район), в небагатій поміщицькій родині. Батько його, Петро Іванович, офіцер російської армії, помер, коли хлопцеві пішов лише п’ятий рік. Мати письменника, Настасія Захарівна, походила з культурної родини Лисенків, яка не цуралася простого люду, гуманно ставилася до селян, любила українську мову, народні пісні та звичаї. Під наглядом широко освіченого діда Захарія Йосиповича, в домашніх умовах, хлопець здобув початкову освіту.
Проживала родина у невеликому будинку на шість покоїв. Справа від хати — будиночок для гостей, зліва — велика двірська. Через шлях навпроти стояла церква святого Іллі та дзвіниця. А відразу за маєтком Старицьких протікала притока річки Сули — Сулище. У цьо¬му маєтку жили бабуся, дідусь та батьки майбутнього драматурга. » Читати далі
Перша половина XIX століття характеризується кризою феодально-кріпосницької системи. Продовжувало зростати дворянське землеволодіння. Напередодні селянської реформи, наприклад, поміщикам Томарам належало понад і 4 тис. десятин землі, Лукашевичам — понад 6 тис., а княгині Кочубей лише в районі Золотоноші 4,6 тис. дес. Великими землевласниками були також Кантакузени, Неплюєви, Тоцькі та ін. За соціально-становою структурою людність Золотоніщини дещо різнилася від населення Правобережжя. Переважали козаки: вони на той час налічували 64,5 тис. осіб, кріпаків було 55,5 тис. (40 %), державних селян — 8,1 тис., міщан і цехових — 3,2 тис., дворян — 1,6 тис.
Козацтво Золотоніщини брало участь у Кримських (1687 і 1689 рр.) та Азовських (1695 — 1696 рр.) походах, у Північній війні (1700 — 1721 рр.), зокрема в бою під Ерестфером (1701 р.). У складі Переяславського полку золотоніські козаки мужньо боронили від шведів білоруські землі. Біля Ляховичів частина козаків потрапила в полон, багато бранців загинуло в Готтенбурзі (Швеція). Лише три сотники — золотоніський Шульга, домантівський Колобоженко і бубнівськнй Деркач зуміли вирватися з неволі. Брали участь козаки Золотоніщини і в Полтавській битві (червень 1709 р.), вони були в авангарді тих полків, які гнали шведів до Дніпра. 