Козаки Золотоніського повіту у 1767 році

Від упорядника

У травні 2019 року виповнилось 90 років з часу смерті відомого історика-статиста Михайла Васильовича Рклицького, автора цілої низки цікавих робіт з історії соціально-економічних відносин на території нашого краю та історії козацтва, як соціальної верстви.  Однією з таких робіт, безперечно, є його стаття «Казаки Золотоношского уезда по данным Румянцевской Описи 1767 г.», яка була надрукована в статистичному  щорічнику Полтавського губернського земства за 1909 рік і з того часу більше не перевидавалась. Тому впродовж тривало часу вона залишалась (та й досі залишається) маловідомою для дослідників і краєзнавців.

Стаття цікава тим, що містить широкі статистичні спостереження про господарське життя і побут козаків низки населених пунктів нашого краю, насамперед, тих, що входили до Золотоніської, Гельмязівської, Ліплявської та Піщанської сотень Переяславського полку. У зв’язку з цим ми вирішили перекласти її на українську мову та оприлюднити вже в українському перекладі, щоб донести її зміст до сучасного читача. Разом з цим хочемо нагадати, що поштовхом для появи цієї роботи стала робота  ще одного відомого історика Івана Васильович Лучицького, який у 1883 році видав «Материалы для истории землевладения в Полтавской губернии в XVIII в. Козачьи землевладения. Золотоношский уезд».

Ще у 80-х роках XIX ст. за дорученням Полтавського губернського земства І.В. Лучицький (він, до речі, тривалий час був гласним Золотоніського повітового земства) проаналізував матеріалами Рум’янцевського опису українських полків і склав статистичні таблиці про землеволодіння козаків Золотоніського повіту, зокрема, мешканців Безпальчого, Богданів, Калеників, Плешканів, Підставок, Жорнокльовів, Драбівців тощо.  Пізніше  М.В. Рклицький  доповнив ці статистичні відомості  матеріалами двох губернських переписів ‒ 1883 і 1900 років і видав роботу  «Казаки Золотоношского уезда…». Таким чином, на основі статистичних даних історику вдалося відтворити  широку картину господарського життя наших предків, яке змінювалося з часом і набувало нових форм. Ця робота не втратила своєї актуальності й для сучасних істориків та краєзнавців, які досліджують господарське життя на території нашого краю.

Насамкінець, кілька слів про історика-статистика Михайла Васильовича Рклицького (10 вересня 1862 ‒ 21 травня 1929). Походив він із старовинного священницького роду Новгородсіверщини, був випускником Харківського університету. З 1898  року М.В. Рклицький працював у Статистичному бюро Полтавської губернської земської управи, а з 1902  року був його керівником. Відомий як автор низки праць з історичної економіки і статистики Лівобережної України. Крім дослідження «Казаки Золотоношского уезда по данным Румянцевской описи» його перу також належать інші роботи, зокрема, «Мобилизация земельной собственности в Полтавской губернии» (1904), «Задолженность землевладения в Полтавской губернии» (1904), «Землевладение в Полтавской губернии» (1908), «Казаки Полтавского и части Зеньковского уездов по данньм Румянцевской описи» (1911) тощо.

М.В. Рклицький був співавтор журналу  «Киевская Старина» і багатьох російських журналів, де друкував свої статті та оповідання. Похований у Києві на Лук’янівському цвинтарі.

Віктор Козоріз, член Національної спілки краєзнавців України

козаки золотоніського повітуРум’янцевський Опис був проведений за досить широкою програмою, яка перевершувала собою навіть програми нинішніх земських подвірних переписів і торкалася  буквально всіх сторін господарського життя населення. З огляду на її безсумнівну цінність для з’ясування господарського ладу минулого і його еволюції, у зведенні й опублікуванні матеріалів цього Опису взяло участь, між іншим, і Полтавське Губернське Земство. В результаті з цього приводу було ухвалено  постанову земського зібрання, за якою і  побачила  світ друкована праця проф. І.В. Лучицького, котрого зібрання просило виконати цю роботу, зважаючи на його досвід у проведенні вибірки  даних про козаків Золотоніського повіту, пристосованої  до програми сучасних земських переписів. Цифрові дані, взяті із архіву проф. Лучицьким а потім надруковані земством у вигляді великих і складних таблиць, і стали матеріалом для даного нарису, який охоплює собою господарське життя козаків чотирьох сотень: Золотоніської, Гельмязівської, Піщанської і Ліплявської. Містечка і села, які входили до цих сотень у складі 21 поселення з хуторами були наступні 1). Золотоніська сотня: м. Золотоноша з трьома форштадтами — Струнківським, Рудьківським і Зозулівським, потім с.с. Антипівка, Мицалівка, Ковтуни, Сеньківці, Богуславець, Драбівці і Слюзчина Слобода;  Гельмязівська сотні: м. Гельмязів, і с.с. Безпальче, Богдани, Каленики, Плешкані, Підставки, Каврай і Жорнокльови; Піщанська сотня: м. Піщана з форштадтом Загреблянським і куренем Новосельським і с. Шабельники; нарешті, невелика, всього на 87 дворів, Ліплявська сотня: м. Ліплява, с.с. Келеберда і Решотки. За царювання імператриці Катерини II протягом 1767-69 рр. у Малоросії було проведено подвірний перепис, що називався «Генеральним Описом Малоросії». Оскільки він був зроблений за почином П.А. Рум’янцева, який у той час був генерал-губернатором Малоросії, то в даний час цей перепис і відомий під назвою «Рум’янцевського Опису». — Матеріал, зібраний під час перепису 1767 року, зберігся далеко не повністю: частина загубилася, а частина згоріла під час пожежі в Полтаві й Катеринославі. Те ж, що залишилося, в даний час зберігається у архівах Київського і Харківського університетів, а також у бібліотеці Імператорської Академії Наук і до цього часу ще є сирим матеріалом, майже не опрацьованим і не використаним  ні істориками, ні  економістами.

Варто при цьому зауважити, що такий розподіл козаків по окремих сотнях не носив у територіальному відношенні випадкового характеру: сотні охоплювали собою лише найближчі поселення, а тому в результаті вийшло територіальне відокремлення одиниці зі всіма ознаками яскраво виражених географічних районів. Так, поселення Золотоніської сотні, що знаходилися по  р.р. Золотоноші і Сухозгарі й лежали   недалеко одне від одного, були ніби природнім продовженням Золотоноші. Села Гельмязівської сотні майже всі розташовані по іншій річці – Супою. Піщанська сотня займала окрему територію в пониззі Супою й неподалік Дніпра; потім у найзахіднішій частині Золотоніського повіту, в долині Дніпра, знаходилася Ліплявська сотня. Все це дозволяє дивитися на ці сотні не тільки, як на адміністративні одиниці, а розглядати їх і як певні райони з різними географічними і деякими природно-історичними особливостями.

Після попередніх пояснень, поглянемо, що говорять дані Рум’янцевського Опису про господарський побут козаків 20 поселень 1) . Село Решотки в нарис не введено, через сумніви щодо точності деяких відомостей, помилково надрукованих у таблицях.

IДвори козаків.
Сімейний і робочий склад їх.
Житло і господарські будівлі.

Жили в давнину  не такими малими сім’ями, як живуть тепер, коли на одне господарство в охоплених нами поселеннях припадає всього в середньому 5,5 душ обох статей, а великими дворами, які  часто складали цілу господарську колонію. В деяких селах, як, наприклад, в Кавраї і Підставках, у дворах іноді жило в середньому по 4 сім’ї і по 20 душ на двір. В окремих випадках зустрічаються в Описі нерозділені двори, де жило 8 і навіть 14 сімей. Наприклад, у дворі, що належав козаку Михайлу Козинцю в с. Підставки, налічувалося 12 сімей Козинців з населенням у 70 душ, розселених у 10 хатах і 10 хижках. У іншому селі, Жорнокльовах, у дворі, що належав Данилу, Петру і Микиті Чорненкам, жило 14 сімей, а населення цього двору розташовувалося у 26 хатах і хижах. Тут нараховувалося 99 голів   великої худоби і 296 голів дрібної; однієї орної землі цей двір мав 86 шматків, які включали в себе близько 200 десятин, причому тільки 20 шматків знаходилися в особистому володінні деяких сімей, решта ж шматків в якості спадщини знаходилися у неподільному користуванні всього двору.

Наведений приклад ілюструє побутовий лад господарського життя у минувшину, показує також, що двір не був тільки відомою територіальною одиницею, де розташовувались окремі відокремлені господарства, а представляв собою господарську організацію, яка у своєму виробництві ще не встигла відокремитися  в ті окремі домогосподарства, які існують тепер. І якщо для господарського осередку даного часу найбільше підходить назва домогосподарство, то подібним органічним осередком у давнину слугувало дворогосподарство.

Усіх дворів, у яких жили козаки, було 1338; сімей  у них було 2759; загальна чисельність населення складала 13592 душі обох статей; так що на один двір припадало в середньому 2,1 сім’ї і 10,2 душ. Крім того у козаків було ще 188 наймитів і наймичок; при їхніх дворах ще було 385 так званих підсусідків,  – осіб, які не належали до жодного із станів і жили при господарствах козаків. Таким чином, населення, з яким нам доведеться мати справу надалі, складалося із 14155 душ обох статей.

По окремих сотнях кількість козацьких дворів і їхні розміри були такими, причому наймити й підсусідки до уваги поки що не бралися.

Сотні Кількістьдворів У них сімей У них душ В середньомуна 1 двір
сімей душ
Гельмязівська 594 1 337 6 301 2,3 10,6
Піщанська 200 430 2 186 2,2 10,0
Золотоніська 457 836 4 255 1,9 9,3
Ліплявська 87 156 840 1,8 9,7
По всіх сотнях 1 338 2 759 13 582 2,1 10,2

Звідси можна побачити, що розміри дворів  дещо відрізнялися  по окремих сотнях: сімей і душ на двір більше за все припадало в Гельмязівській і Піщанській сотнях, а найменші двори знаходимо у Золотоніській і Ліплявській сотнях. Для окремих поселень ця різниця була значно більшою; так в Сеньківцях на двір припадало всього 1,4 сім’ї і 8,5 душ, тоді як у Кавраї було 4 сім’ї і 21 душа на двір. Від чого залежала така суттєва відмінність у розмірах такого господарського осередку, як двір, – про це буде сказано нижче, після детального розгляду інших умов господарського ладу козаків, а зараз продовжимо подальший опис їх господарського побуту.

Якщо господарська організація праці у вигляді такої колективної одиниці як двір складала відомий господарський плюс, то розподіл вікового складу населення того часу був далеко не сприятливим для ведення господарства, адже осіб робочого віку було набагато менше, ніж зараз, а саме 46% від усього населення проти 54% даного часу (за переписом 1885 року). При цьому варто зауважити, що подібне явище не було випадковим, воно виявляється при розгляді даних Рум’янцевського Опису й по інших місцевостях, наприклад, по Кролевецькому повіту Чернігівської губернії; причому і там, як і в Золотоніському повіті, статі було майже стільки ж, як і тепер.  — Особами напівробочого і робочого віку окремі сотні були забезпечені наступним чином, причому, відповідно до класифікації, даної в таблицях проф. Лучицького, до цієї категорії осіб віднесені всі особи від 15 до 60 років.

СОТНІ
Кількість осіб робочого віку У %% до загальної кількості населення
Чол. Жін. Всього
Піщанська 528 508 1 036 47
Гельмязівська 1 479 1 432 2 911 46
Золотоніська 920 946 1 866 45
Ліплявська 200 186 386 45
Разом 3 127 3 072 6 199 46

Тобто, ті ж дві сотні, Піщанська і Гельмязівська, які виділялись величиною своїх дворогосподарств, дещо виділялися й кращою забезпеченістю робочими силами у своїх сім’ях. Загалом  же можна сказати, що цими силами сотні були представлені майже однаково. Те ж саме можна сказати й про окремі поселення, зауваживши при цьому, що тільки в одному з них, а саме у Шабельниках, % осіб робочого віку трохи наближався до % нашого часу й дорівнював 50%.

Якими були зовнішні, природні умови, для життя у ті часи в охоплених нами поселеннях, тобто, чи багато було лісів, луків, пасовищ і степів при кожному поселенні, – точно судити про це наші дані не дозволяють, оскільки точній реєстрації й точному обміру підлягали, очевидно, тільки землі, які знаходилися у приватному володінні дворів. Хоча приватна власність, зокрема на польові й степові землі, а також на ліси була розвинута тоді вже досить сильно, але непрямі ознаки говорять, що крім земель приватної власності, було при кожному селі ще багато громадських земельних угідь і особливо сінокосів. Отже, внаслідок відсутності подібних даних відтворити загальну картину природних умов господарства і ступеню забезпеченості козаків лісовими угіддями, а також сінокосами й випасами не можливо. Але само собою зрозуміло, цих угідь було набагато більше ніж тепер, а тому козаки мали тоді багато житлових та господарських будівель і тримали безліч худоби. За даними Рум’янцевського Опису, кількість будівель була такою:

Кількість будівель В середньому
На 1 двір На 1 сім’ю
Хат 2 509 1,9

1,4Хиж1 4771,1Разом  житлових3 9863,01,4Комор1 0340,8

1,8Сараїв1 3371,1Інших холодних2 6101,9Разом холодних4 9813,73,8Всього8 9676,7

Таким чином, житлових будівель на одну сім’ю припадало в середньому більше, ніж одна, точніше – 1,4. Крім того в Описі фігурують ще 82 порожні хати, які залишалися незайнятими. – За переписом 1885 р. в 4339 господарствах козаків цих поселень була 4581 хата, тобто на одне господарство, яке при тому було дещо більшим за сім’ю, припадало тільки 1,05 жилих будівель. Комор в старину  було також більше, ніж зараз: тоді на 100 сімей їх припадало 37, тоді як у 1885 році тільки 15. Наші сажі в Описі чомусь зовсім не фігурують, так само мало було  і клунь (всього 6), тому, якщо  виключити з порівняння і ті, й інші, то отримаємо, що на 100 сімей припадало всіх холодних будівель 179, тоді як у 1885 році на 100 господарств – 157; а з клунями і сажами – 227. Відсутність клунь для хліба вказує на недостатнє забезпечення господарств суто землеробними будівлями. І цю рису, недостатньо розвинутої землеробної діяльності, треба мати на увазі для подальшого розуміння господарського ладу минулого.

По окремих сотнях на 1 сім’ю в середньому  припадала наступна кількість будівель:

СОТНІ Жилих Холодних Всього
Ліплявська 1,7 1,7 3,4
Золотоніська 1,5 1,9 3,4
Піщанська 1,4 1,9 3,3
Гельмязівська 1,4 1,7 3,1

Тобто, Ліплявська сотня мала більше хат і хиж, ніж інші, й мало господарських будівель.

II. Тваринницьке господарство козаків.
Кількість худоби і її склад.
Групи дворів за кількістю у них худоби.
Порівняння з даними 1885 року.

У охоплених поселеннях в козаків була наступна кількість худоби:

Робочих волів 4 468 Телиць 2 163
Корів 2 996 Молодих коней 525
Ялівок 672 Овець і ягнят 24 328
Дорослих коней 3 284 Свиней 10 224
Всього великої худоби 11 420 Кіз 50
Молодих биків 2 043 Всього дрібної худоби 39 333

Звідси за розрахунками на один двір, а також на одну сім’ю припадало:

На 1 двір На 1 сім’ю
Робочих волів 3,3 1,6
Корів і ялівок 2,7 1,3
Дорослих коней 2,4 1,2
Всього великої худоби 8,5 4,1
Дрібної худоби 29,6 14,2
Всього худоби 38,1 18,3

Щоб чіткіше собі уявляти, наскільки колишні козаки були багаті на худобу, варто порівняти стан тваринництва у козаків тих же 20-ти поселень у 1885 році, тобто майже через 120 років. За земським переписом 1885 року, коли в цих поселеннях нараховувалося 4339 господарств козаків  і в них 21 943 душі обох статей, було голів худоби:

Голів Припадало в розрахунку на 1 господар. Голів Припадало в розрахунку на 1 господар.
Волів 4 718 1,1 Свиней 3 720 0,9
Корів 2 785 0,6 Молодих биків 726 0,2
Робочих коней 1 527 0,4 Коней 214 0,9
Всього великої худоби 9 030 2,1 Іншої худоби 2 390 0,5
Овець і ягнят 16 418 3,8 Всього дрібної 23 468 5,4

Прирівнюючи  нинішнє господарство до минулої сім’ї, – оскільки нинішнє господарство, що складалося в середньому з 5,5 душ, тільки трохи більше за минулу сім’ю, — отримаємо, що в минулі часи великої худоби було удвічі, а дрібної майже утричі більше, ніж у 1885 році. З великої худоби особливо відчутно зменшилася кількість корів (удвічі), а також коней (утричі), яких козаки минулого часу тримали не тільки для господарства, але й для відбування військової служби. Різні сотні займалися тваринництвом в різному масштабі, а також неоднаковим був і  склад худоби, що розводилась в козацьких господарствах. Причому, перша обставина зумовлювалася, треба думати, тією або іншою наявністю пасовищ у сотні, а друга, тобто різниця у складі худоби, була безпосереднім відображенням того чи іншого стану землеробського промислу в сотнях: там, де землеробство було розвинене більше, підбір і розведення худоби  природно спрямовувалось на робочу худобу; в той же час у великій кількості розводились і свині. З іншого боку, там, де землеробство було розвинене недостатньо, там було порівняно мало як робочої худоби, так і свиней.

Наступна таблиця знайомить як із складом худоби  по окремих сотнях, так і з зазначеною залежністю деяких особливостей цього складу від розвитку землеробства.

СОТНІ Десятин посіву На 100 душ всього населення припадало:
Робочих волів Робочих коней Корів Овець Свиней Іншої дрібної Всього голів
Піщанська 79 88 21 20 134 112 40 365
Гельмязівська 75 32 32 27 203 75 32 401
Ліплявська 68 33 19 37 89 50 49 277
Золотоніська 56 32 19 26 185 62 33 356

Таким чином, у двох сотнях, Піщанській і Гельмязівській, тваринництво набуло особливого розвитку й  вирізнялося як кількістю, так і якістю худоби.

Таким було тваринницьке господарство взагалі всіх козаків. Тепер подивимося, скільки худоби мали окремі господарі, тобто скільки серед них було бідних на худобу, середньозабезпечених і багатих. Із щойно наведеної таблички   видно, що з великої худоби  головну роль відігравали воли, якими і намагалися обзавестися тоді господарі. Вони ж слугували  і головною робочою силою в землеробстві  (за архівними даними, надрукованими І. Фр. Павловським, у Полтавській  губернії ніде не орали кіньми навіть у 1800 році; тільки починали орати кіньми в Роменському повіті та в с. Софіївка Хорольського повіту тих, що орали кіньми було 30 осіб, які були “великоросійськими селянами” поміщика Башилова). Тому розбивши за наявністю цієї худоби двори на окремі групи, отримаємо наступні цифри, що характеризують колишнє село за ступенем забезпеченості худобою окремих дворогосподарств:

Групи дворів Кількість дворів Кількість сімей У %%
Кількість дворів Кількість сімей
1. Не мали ніякої худоби 48 56 3,6 2,0
2. Мали тільки дрібну худобу 51 56 3,8 2,0
3. Мали корів і дрібну худобу 83 108 6,2 4,0
Всього не мали робочої худоби 182 220 13,6 8,0
4. Мали з худоби тільки коней 88 116 6,6 4,2
5. Мали волів від 1 до 5 голів 791 1 413 59,0 51,2
6. —//—//—//  від 6 до 9 голів 214 675 16,1 24,4
7. —//—//—// 10 і більше голів 63 335 4,7 12,2
Всього мали робочу худобу 1 156 2 539 86,4 92,0
РАЗОМ 1 338 2 759 100 100

Віднісши двори, які не мали ніякої худоби й ті, що не  мали робочої худоби до бідних, двори, які мали від 6 робочих волів – до багатих, а решту – до середньозабезпечених, отримаємо, що дворів, багатих на худобу й добре обладнаних для заняття землеробством, було майже 21%, де було 1010 сімей, тобто близько 37% всього населення; потім дворів середньозабезпечених було 65%, або 50% населення, нарешті, бідних дворів – 14% або 8% усіх сімей.

Наскільки окремі господарі по кожній сотні встигли до того часу обзавестися худобою і обладнати для хліборобства свої господарства, можна бачити із наступних співвідношень:

СОТНІ Із 100 сімей було:
Бідних Середніх Багатих
Піщанська 5 46 48
Гельмязівська 8 50 37
Ліплявська 6 52 36
Золотоніська 10 56 30

Таким чином, і в цьому відношенні поселення Піщанської і Гельмязівської сотень ідуть попереду інших: у цих двох сотнях була найбільша кількість хазяйновитих, багатих козаків, які мали багато худоби, необхідної для землеробства.

Для того щоб чіткіше уявити те, як сильно були забезпечені  раніше і люди, і землеробство худобою, приводимо тут порівняння з тим, що сталося із селом через 120 років, тобто у 1885 році. До того часу кількість робочої худоби дуже зменшилася і за браком волів та коней населення стало залучати до польової роботи  корів. Тому класифікація господарств по забезпеченості їх робочою худобою в матеріалах перепису 1885 року дещо не схожа на ту, що була у часи Рум’янцевського Опису, а саме: господарства 1885 року класифікуються за кількістю голів будь-якої робочої худоби, а не тільки за кількістю волів. При подібних розбіжностях в самих основах класифікації порівняння в окремих випадках є доволі умовним, що втім не заважає бачити різницю між теперішнім і минулим, хоча б у загальних і приблизних рисах.

Ось для порівняння ці дані по 20 поселеннях.

1767 рік % гос.-ств. 1885 рік % гос.-ств
1. Не мали ніякої худоби 3,6 1. Не мали ніякої худоби 17,6
2. Мали лише дрібну 3,8 2. Мали лише дрібну 12,5
3. Мали корів і дрібну 6,2 3. Мали корів і дрібну 5,8
Всього без робоч. і різної худоби 13,6 Всього без робоч. і різної худоби 35,9
4. Мали з робочої тільки коней 6,0 4. Мали 1 голову робочої худоби 8,6
5. Мали 1-5 робочих волів 59,0 5. Мали 2-6 голів худоби 52,1
6. Мали 6 і більше волів 20,8 6. Мали 7 і більше голів 3,5
Всього 100 Всього 100

При всій умовності подібного порівняння все-таки можна з’ясувати, що господарська організація поселень  минулого часу була набагато краще забезпечена худобою, ніж у 1885 році: в давнину тільки 14% дворогосподарств не мали робочої худоби, тоді як  через 120 років таких господарств нараховувалось 36% або в 2,5 рази більше; потім із порівняння інших груп з’ясовується, що господарств 1885 року із сучасної  точки зору найбільш забезпечених робочої худобою,  а саме тих, що мали 7 і більше голів різної робочої худоби, було лише 3,5%, тоді як раніше дворів набагато більшого достатку, які мали 6 і більше робочих волів, було близько 21%, тобто в 6 разів більше.

III. Загальна характеристика господарства козаків.
Його перехідний стан від тваринництва до землеробства.
Промисловий характер тваринницького господарства у старовину.

Здавалось би, що при тій масі робочої худоби, яку тоді тримали козаки, землеробство мало б теж стояти на відповідній висоті. Проте порівняння із теперішнім часом говорить, що хліборобство у них сильно відставало від тваринництва, а саме: в той час як за земським переписом 1900 року при населенні в 25781 душа козаки цих поселень засівали 22651 дес. або 81% усієї своєї орної землі, козаки 1767 року з усіма своїми робітниками і підсусідками мали під посівами хліба тільки 9425 дес. або 31% орної землі. Тобто, тоді на 1000 душ припадало 665 дес. посіву, а тепер 878 дес. або на 32% більше; тепер у козаків в 1900 році було 6532 голови робочої худоби, рахуючи й робочих корів, так що 100 його голів обробляють 347 дес., тоді як раніше — тільки 122 десятини.

Посівів було так мало, а тієї худоби, яка тепер називається робочою, так багато, що одна десятина посіву була нею буквально переповнена: на 100 десятин посіву її було 82 голови, тоді як в 1900 році – 29 голів, тобто виявляється, що більша частина цієї худоби була для землеробства абсолютно непотрібною. Звідси, треба гадати, худоба в давнину мала значення не тільки землеробське, але головним чином промислове. Інший висновок, якого дозволяють дійти щойно зроблені співставлення, це те, що коли в даний час народне господарство побудоване головним чином на землеробстві й хліборобстві, то в епоху Рум’янцевського Опису воно переживало ще перехідний стан від тваринництва до землеробства, тобто, за своєю формою було господарством напівтваринницького, напівземлеробського типу. Кількістю худоби, а не хліба, очевидно, визначався і загальний рівень добробуту та багатства двору; і як у даний час величина господарства обумовлюється кількістю посіву, так раніше величина сім’ї  обумовлювалася кількістю худоби, у чому можна впевнитися із наступного порівняння середньої величини сім’ї у різних групах дворів:

Група дворів Душ у сім’ї     Група дворів Душ у сім’ї
1. У тих, що не мали ніякої худоби 3,9 5. У тих, що мали

1-5 волів5,02.У тих, що мали лише

дрібну худобу4,66.У тих, що мали

6-9 волів5,03.У тих, що мали    корів і дрібну худобу4,77.У тих, що мали

10 і більше волів5,14.У тих, що з робочої худоби мали лише коней4,78.У всіх4,9

Інше порівняння, проведене не по групах дворогосподарств, а по групах поселень з одночасним співвідношенням забезпеченості їх худобою і забезпеченості посівами, говорить саме про те, що головною визначальною умовою у величині сім’ї була кількість худоби. Оці ці співвідношення:

Припадало в середньому на 1 сім’ю
Душ Всього голів рогатої худоби і коней Десятин орної землі Десятин посіву
Поселення, де були малі сім’ї  (нижче середніх) 4,7 5 11,5 3
Поселення, де були великі сім’ї 5,2 7 10,5 3

Якщо до всього того, що безпосередньо розкривають дані Опису про господарське значення худоби, додати те, що у населення були, як побачимо далі, досить великі для того часу грошові суми, а вони не могли з’явитися від землеробства, оскільки ціни на хліб були не великими (10-12 к. за пуд), то промислове значення худоби, як ринкового товару, навряд чи  може піддаватися сумніву (за тими ж архівними даними, четверть житнього борошна    коштувала у 1802 році, тобто  через 35 років після того в Золотоноші 1 р. 20 коп. а пара добрих волів — 150 р. асигнаціями, тобто на наші гроші близько 45 рублів).

IVЗемлеволодіння козаків.
Особливості польової земельної власності: її приватний характер, роздрібненість і слабке використання польової землі для посівів.
Розподіл польової землі між дворами.
Забезпеченість польовою землею населення.
Безземелля.
Еволюція земельної власності з 1767 по 1900 рік.

Якщо про кількість сінокісної землі й пасовищних угідь у козаків Рум’янцевський Опис не говорить майже нічого,  то кількість польової землі, яка знаходилася у козаків,  була детально облікована. Завдяки цьому  можна скласти повне уявлення про ступінь забезпеченості землею колишніх козаків.

Насамперед, потрібно зауважити що під польовими угіддям тоді мали на увазі не тільки  орні землі в сучасному значенні цих угідь, а до розряду орної землі козаки відносили й існуючі тоді степи. Тому природно вже наперед передбачити, що подібної орної землі предки нинішніх козаків мали багато. Насправді, так і було, але деякі риси

в користуванні цими землями звертають на себе мимовільну увагу. Перша з них полягала в тому, що все, що козаки мали на увазі під орними угіддями, було обернене, за наймізернішими виключеннями, у приватну власність. Розмах подібного володіння землею був до того поширеним, що орні землі декотрих козаків знаходилися нерідко за 15-20 верст від поселення, як про це свідчать цифри максимальних відстаней орних земель від поселень.

Поселення Верст від села Поселення Верст

від селаПоселенняВерст

від селаПоселенняВерст

 від с елаБезпальче20Келеберда10Піщане8Жорнокльови6Гельмязів15Антипівка10Каврай7Шабельники6Ковтуни12Мицалівка10Богуславець6Сеньківці5Богдани10Драбівці8Слюз.-Слобода6Плешкані5Ліпляве10Золотоноша8Каленики6Підставки4

Вся ж орна земля, яка знаходилася тоді у приватній власності козаків, складала величезну площу у 30 688 наших десятин, або  за старовинними мірками 40 917 «дней пахати». Щоб оцінити, як багато було в приватній власності орної землі, достатньо сказати, що тепер ця площа належить всім 30 000 козаків нинішніх семи волостей, до складу яких входять 20 поселень, які ми розглядаємо (волості ці такі: Безпальчівська, Велико-Хутірська, Вознесенська, Гельмязівська, Золотоніська, Піщанська і Прохорівська, яким належало у 1900 році 33 000 десятин орної землі).

Друга особливість володіння польовою землею полягала в тому, що володіння одного двору було розкидане «шматками» в різних місцях і урочищах. Наприклад, у козака с. Безпальче Якова Матюха було 146 шматків орної землі, у Івана Хворостини з Гельмязова – 102 шматки і т.д. Усі ж польові угіддя складалися з 16 497 шматків, так що в середньому на двір припадало 15 шматків, а один шматок приблизно дорівнював 2 десятинам. Нарешті, третя особливість полягала в тому, що ця земля далеко не виконувала свого прямого призначення, тобто дуже мало слугувала для завдань землеробства. В середньому один наявний двір, володіючи 23 дес. орної землі, щорічно займав під посів тільки близько 7 десятин, тобто менше третини її; або ще інакше: раніше із 100 десятин засівалась лише 31 десятина, тоді як зараз – 81 десятина.

Усі ці особливості, які на перший погляд, для сучасної людини видаються навіть дивними, стають абсолютно зрозумілими після всього, що говорять дані Рум’янцевського Опису про стан і значення тваринницького господарства в ту епоху, яку ми розглядаємо. Тільки потреби тваринництва й намагання забезпечити свою худобу степовим пасовищем спонукали колишніх господарів займати землі в різних місцях і урочищах, зовсім не потрібні і зайві для їх землеробства, а їхніх нащадків заставляли поступово розширювати володіння двору в міру розростання сімей. Шляхом  постійного користування ці землі й були потім закріплені як особиста власність двору. Так з’явилася особиста власність на степову землю, а також виникло те, що в землекористуванні називається черезсмужжям. Настільки подібні висновки знаходять своє підтвердження у інших даних Опису, про це буде сказано у своєму місці, тепер же поглянемо, як розподілялась польова земля між дворами.

Насамперед, усі дані Опису виявляють, що вже в ті часи було досить багато козаків, які зовсім не мали польової землі, ні власної, ні громадської; це були двори, які частково втратили колишню землю через продаж її іншим козакам, а головним чином їх утворили господарі, які недавно появилися в цих місцях і ще не встигли або чомусь не бажали обзавестися власною землею; таких дворів, які не мали орної землі, було 201, або 15% усіх дворів, у складі 236 сімей і 1117 душ, або 8% всього козацького населення (дворів, які не мали ніякої землі, було всього 1 двір у 7 душ; крім того треба взяти до уваги й тих 385 підсусідків, котрі жили при дворах своїх патронів – козаків).

Відомості про розподіл площі польової землі відносяться до 35 543 десятин і до           1 138 дворів, де було 2 507 сімей; загальна ж кількість душ, які володіли орною землею, нараховувала в цих дворах 12 418. Притримуючись поки що побутових особливостей старовини  і розглядаючи розподіл цієї площі між дворами, отримаємо таку картину розподілу земельної орної власності:

 

 

Групи дворів, що мали

польову землюКількість дворівУ %%Кількість сімейУ %%Кількість десятинВ %%Припадає в середньому десятинНа 1 двірНа 1 сім’ю1На один день, тобто    менше 1 д.191,7230,9140,10,750,622–4 дні (1–3 д)877,71305,21990,72,32,034-10 днів (3-7,5 д)12310,91887,56852,25,63,6410-25 днів (7,5-19 д.)33830,058623,44 38714,313,07,4525-50 днів (19-37,5 д.)28825,064125,67 91525,527,712,2650-100 днів (37,5-75 д.)21419,365726,211 01336,752,016,87100 і більше (75 д. і більше)615,428211,26 33020,5103,522,4Всього1 1301002 50710030 54310027,012,2

Таким чином, якщо віднести умовне володіння до 7,5 десятин до дрібного землеволодіння, потім від 7,5 до 37,5 – до середнього землеволодіння, а інше до крупного, то природа землеволодіння козаків у 1767 р. така: головна маса орної землі  (57%) належала до крупного козачого землеволодіння, де в середньому на двір припадало 63 десятини і 18,5 дес. на сім’ю; потім ішло середнє землеволодіння, яке займало 40% усієї площі, середнє володіння складало тут 20 десятин на двір і 10 дес. на сім’ю; нарешті, площа дрібної власності дорівнювала всього 3% всієї  площі, на двір тут припадало 4 десятини, а на сім’ю 3 десятини. Всіх дворів крупних власників було 25% від загальної кількості дворів, які мали орну землю, середніх 55% і найменше, всього 20%, було дворів малозабезпечених землею.

Землеволодіння окремих сотень мало свої відмінності й характеризувалося так:

землеволодіння

Звідси бачимо, що в сотнях Гельмязівській і Золотоніській головна маса землі належала до великого землеволодіння, в цих же сотнях на 1 двір припадало й найбільше орної землі; Піщанська і Ліплявська сотні відносилися до середнього землеволодіння.— Безземельних дворів найбільше було в Ліплявській сотні (27%) і дуже мало в Піщанській (8%).

Представлена картина розподілу земельної (орної) власності характеризує, скоріше за все, побутову структуру землеволодіння далекої старовини й не дає достатнього уявлення щодо економічного її ладу для оцінки  ступеню забезпеченості землею окремих сімей: двори є далеко не рівновеликими одиницями, з неоднаковою кількістю в них сімей, через що двори багатосімейні, хоча й мали багато орної землі, могли по суті мало забезпечувати землею свої сім’ї, і навпаки  — двори односімейні, хоча й володіли порівняно малою кількістю землі, забезпечували своїх членів краще, за інші, які потрапили в розряд багатих землею. Тому, а також з метою порівняння з економічною структурою землеволодіння даного часу, необхідно подивитися, як були забезпечені орною землею окремі сім’ї і які в цьому випадку  виникли групи земельних власників. Розподіливши порівну всю орну землю, що належала дворам, між сім’ями, які до них належали, і поєднавши потім ці останні в групи за кількістю належної на їхню долю орної землі, отримаємо, що окремі сім’ї були забезпечені таким чином, причому в нижче наведеній таблиці вміщені нами й порівняльні дані 1900 року по 20 поселеннях.

 

Групи землеволодінняІз 100 сімей було сімей в 1767 роціІз 100 госп. було господ. в 1900 роціІз 100 десят. було десятин

в 1767 роціІз 100 десят. Було десят. У 1900 роціВ середньому десятинНа 1 сім’ю

в 1767 р.На 1 гос. в

1900 р.До 1 десят.290,10,91,51,4Від 1 до 3 десят.7281,18,2 Від 3 до 6 десят.17286,316,66,05,1Від 6 до 9 десят.171410,214,3Від 9 до 15 десят.271125,418,417,016,3Від 15 до 50 десят.29953,129,2Від 50 і більше десят.113,812,161102Всього10010010010012,26,4

Якщо, притримуючись вужчого масштабу, віднесемо умовно володіння до 3 дес. до дрібного землеволодіння, від 3 до 9 дес. — до середнього, а володіння в 9 десятин і більше — до великого, то все-таки і в цьому випадку отримаємо, що площа крупного землеволодіння була великою і складала 82% усієї площі; потім площа середнього землеволодіння займала всього 16,5%, а площа дрібного займала трохи більше 1%. Сім’ї ж, в якості власників, розподілялися так: бідних було всього 9%, середніх 34%; центральну ж групу складали великі власники, кількість яких дорівнювала 57%.

Що  відбулося за 133 роки із земельною забезпеченістю козаків, можна бачити із щойно наведеної таблички: земельна власність здрібніла внизу і в середині, а збільшилася вгорі; дрібних землевласників стало дуже багато, — 37% проти попередніх 9%, середніх також трохи  додалося (42% проти 34%), ряди ж великих власників надзвичайно поріділи (21% проти попередніх 57%). Відповідно до таких змін перерозподілилась і площа орної землі: вона збільшилася у 9 разів для дрібної власності, майже удвічі — для середньої і скоротилася для великої. Все це говорить, що велика власність розмінялася на середню і особливо на дрібну, але разом з цим спостерігається й інше явище — це посилення земельної могутності найвищого прошарку козацтва: середнє володіння у нього збільшилось із 61 десятини до 102 дес., тобто, на 67%.

Загальний соціальний вигляд села за минулі 133 роки, нарешті, змінився наступним чином:

Групи сімей і господарств Із 100 сімей 1767 року і 100 господарств 1900 року
Було в

1767 р.Стало

в 1900 р.Середні розміри володіння1767 р.1900 р.1. Безземельні й без орної землі822——2. Бідні (до 3 дес. орної землі)9291,51,43. Середньої забезпеченості

(3-9 дес.)31336,05,14. Добре забезпечені

(9-50 дес.)5115,517,016,35. Багаті (50 і більше дес.)10,561102Всього10010012,26,4

Тобто, до сказаного вже з цього приводу варто додати, що разом із збільшенням дрібних землевласників, сильно збільшилася також кількість безорних господарств, так що розшарування села, яке існувало й раніше, стало ще більшим.

Насамкінець, наведемо конкретний приклад того, як  відбився на окремому господарстві час з точки зору земельної забезпеченості. Двір Степана, Тимоша і Кирила Строканів в с. Мицалівка мав у 1767 році, за даними Опису, три сім’ї з населенням у 25 осіб. Орної землі Строкані мали тоді 108 десятин, сінокосу на 100 копиць або на 25 возів сіна, і лісу – 1370 «сажень в окружности». У 1900 році, за зробленими підрахунками даних перепису, родина Строканів розрослася в Мицалівці до 28 господарств, де було 174 душі, причому, одне господарство виявилось безземельним. Всі вони мали 147 дес. орної землі, 10 дес. сінокосу і 12 дес. лісу. Не беручи до уваги два останніх угіддя і розглядаючи лише орну землю, можна побачити, що Строкані досить успішно справилися зі своїм земельним забезпеченням, збільшивши площу орної землі на 66 дес. або на 61%; внаслідок цього тепер у Строканів припадає  поля на господарство тільки у 5,5 разів менше, ніж раніше (6,5 дес. проти минулих 36 дес.), тоді як населення у них збільшилося у 7 разів. Якщо ж вести розрахунок на душі, то середній розмір забезпеченості землею понизився не у 5,5 разів, а ще менше (1 десятина орної землі замість попередніх 4 десятин). Цей приклад, окрім свого безпосереднього значення, може слугувати показником того, до якої міри могла б за 130 років, за нормальних умов приросту населення, здрібніти земельна власність сільського населення, якби на виручку їй не з’явились землі, що постійно випускалися на ринок іншими власниками.

VЗемлеробство.
Кількість землеробних господарств.
Помічники в землеробстві: зажощики, підсусідки і наймані робітники.
Ступінь забезпеченості ними кожної сотні.
Посівна площа.
Слабка продуктивність землеробської праці.

Отже, орна земля дуже сприятливо розподілялася між козаками в давнину, якщо  порівнювати з теперішнім часом, але нею, як уже мовилося, мало користувалися для посіву хліба; під посівами було зайнято в рік Опису тільки 9 425 десятин або 31% всієї її площі й на 1000 осіб всього наявного населення припадало всього 665 десятин проти 878 десятин теперішнього часу, тобто, на 32% менше. — Усіх дворів, які займалися землеробством, як на своїй, так і на чужій землі, було 1 014, або 76% від їх загальної кількості; сімей у них було 2 322, так що при загальній кількості сімей 2 759, землеробством займалося 84% населення. Інші двори козаків у кількості 219 дворів і в складі 289 сімей, або 11% від їх загальної кількості, не вели власного землеробського господарства, а жили при чужому землеробстві, допомагаючи іншим й самі існували  «зажоном чужого хлеба», як говориться в Описі (інші сім’ї жили: лише від ремесла – 3,5%, лише від торгівлі – 1,4%. Заняття 11 сімей не зазначено).

Ми вже бачили, як козаки  були забезпечені робочою худобою для землеробства і якою кількістю робочих рук вони розпоряджалися серед власних сімейств; тепер подивимося скільки у них було помічників для ведення землеробного господарства, тобто залучених робочих рук, які були тоді, по-перше, з огляду на своїх же козаків- зажонщиків, потім – з огляду на підсусідків і, нарешті, з огляду на робітників, що служили по найму.

 

 

 

 

СОТНІПри них було:На 100 сімей припадало душКількість

Землеробських

сімей% їх до загальної кількості сімейСімей зажонщиківДуш в нихДуш підсусідківРобітниківВсього душЗажонщиківПідсусідківРобітниківВсього душЗолотоніська696839444285605876612987Гельмязівська111985150705283104109266259100Піщанська37587271271410151334340Ліплявська1328318853141026621179Всього232284289135938518819325817883

Таким чином, заняття землеробством по окремих сотнях було розвинене дещо по різному: найменше  займалися ним козаки Золотоніської і Ліплявської сотень і найбільше в Піщанській і Гельмязівській сотнях. При цьому, самі господарі, які займалися землеробством, були забезпечені далеко не однаково сторонніми робочими силами: в сотні Гельмязівській на 100 землеробських сімейств припадало 100 осіб робітників-помічників, в Ліплявській – 79, в Золотоніській – 87 і в Піщанській сотні всього тільки 40 душ.

І порівнюючи, що зробили самі господарі і їхні помічники для розвитку землеробського господарства по окремих сотнях, тобто скільки вони мали посівів хліба, – доводиться визнати, що прагнення до хліборобства проявлялось у них далеко не з однаковою силою. Для більшої виразності висновків, якщо взяти тільки % осіб робочого віку як для самих сімей, що займалися хліборобством, так і для їхніх підсусідків, а також зажонщиків, – а таких осіб було 46% всього населення, – а потім додати до них робітників за наймом, то отримаємо для кожної сотні окремо і для всього оглянутого району наступні цифри, що характеризують ступінь інтенсивності землеробської праці:

СОТНІОсіб робочого  вікуДесятин  посівуНа 100 дес. посіву припадає осіб робочого вікуНа 100 осіб робочого віку припадає десятин посівуЗолотоніська1 9252 38081123Гельмязівська2 9334 74962162Піщанська9661 72756176Ліплявська37656966151Всього6 2009 42566152

Тобто, найенергійніше займалися хліборобством у Піщанській сотні, де 100 осіб робочого віку обробляли 176 десятин посіву, потім у Гельмязівській сотні – 162 десятини і найменшу працездатність та енергію проявляли козаки-землероби в Золотоніській сотні: там на 100 робітників оброблялось 123 десятини посіву. В порівнянні з теперішнім часом труд землероба був украй в’ялим: тепер 100 робочих сил, які володіють 48 головами поганої робочої худоби (разом з робочими коровами), займають під посів 168 дес., тоді як у старовину ті ж 100 робітників при 123 головах робочої худоби обробляли тільки 152 десятини, як це можна бачити із наступного порівняння:

Всього осіб робочого віку, які жили за рахунок землеробства

Всього голів робочої

худоби

Десятин посівуПрипадало на 100 осіб

робочого вікуГолів робочої худобиЗасіяних хлібом десятин1767 рік62007 7529 4251231521900 рік13 5206 53222 65148168

В основі даного явища була далеко не відмінність  у ступені забезпеченості окремих сотень робочою худобою, будемо ми співставляти   це із загальною кількістю  всієї робочої худоби чи лише з кількістю волів, як це можна бачити із нижче поданої таблички:

СОТНІ Голів робочої худоби (волів і коней) В тому числі волів Всього десятин посіву
Золотоніська 2 177 1 371 2 380
Гельмязівська 4 024 1 995 4 749
Піщанська 1 288 823 1 727
Ліплявська 436 279 569
Разом 7 925 1) 4 468 9 425

1) До цього числа не увійшли 173 молодих коней, не виділених в Описі.

Отже, 100 волів, наприклад Гельмязівської сотні, обробляли 237 десятин посіву, тоді як у Золотоніській сотні – всього 174 десятини.

У ступені розвитку землеробства і в напруженості землеробської праці, якщо й відігравала роль забезпеченість робочої худобою, то вона проявлялась не в загальному рівні цієї забезпеченості по окремих сотнях, а в спроможності  господарств забезпечувати себе робочою худобою. Щодо цього пряма залежність між кількістю таких господарств і кількістю посівів є абсолютно очевидною, як це можна бачити з нижчеподаного порівняння:

СОТНІІз 100 сімей мали 6 і більше робочих волівНа 100 наявних душ було десятин посівуЗолотоніська4879Гельмязівська3775Піщанська3668Ліплявська3056

Але в цьому випадку ми повинні мати справу не тільки з самим фактом існування подібних господарств і суто зовнішньою залежністю між кількістю та величиною орного поля, а з глибшими причинами, які сприяли утворенню подібних господарств, а заодно з умовами їх формування в господарства землеробського типу.

Якими були ці умови, що сприяли розвитку землеробства  в одних    поселеннях і заважали в  інших, до з’ясування цього ми перейдемо потім, а тепер подивимося як вели козаки своє польове господарство, тобто, які в них були системи рільництва, що вони сіяли і якими були окремі умови для ведення сільського господарства.

VIРільниче господарство.
Системи рільництва.
Посіви хлібів і пропорція посівів.
Ціна на землю для продажу.
Заробітна плата в сільському господарстві.
Збільшення її за століття.

Рільниче господарство велося вже навіть у ті давні часи загалом за відомою обов’язковою системою, при чому, тільки у двох селах – Ліплявому і Келеберді, було однопілля, в решті ж поселень землі, які,  очевидно, знаходилися поблизу поселень, були виведені в обов’язкове трипілля, а на віддаленіших землях існувало двопілля й однопілля. І тільки в Кавраї та Підставках всі землі знаходилися у трьох змінах. Загалом же варто сказати, що землі 740 дворів знаходилися в обов’язковому трипіллі, а це при загальній кількості 1 115 дворів, про які є цікаві для нас відомості, складало 66%. Наступна табличка говорить   про те, які системи рільництва були поширені в окремих сотнях:

СОТНІ Кількість дворів, що мали орну землю В %%-х
У 3-х руках У 2-х руках В 1-й руці Всього трипілля двопілля однопілля
Ліплявська 62 62 100
Золотоніська 216 93 74 383 57 24 19
Гельмязівська 373 46 74 493 76 9 15
Піщанська 150 19 8 177 85 11 4
Всього 729 158 218 1115 1) 66 14 20

1)  Даних з цього питання не має по решті 15 дворів.

Тобто, в Ліплявській сотні було лише однопілля; в Золотоніській – трипілля якщо й було розвинене, то слабкіше, ніж в інших двох сотнях (57%); в сотні Піщанській трипілля було розвинене найбільше (85%).

Сіяли козаки хліби ті ж, що і в наш час; кількість десятин і пропорцію посівів по окремих сотнях наведено в нижче поданій табличці:

десятини

Звідси бачимо, що посіви жита були розповсюджені по всіх сотнях досить рівномірно (з коливаннями 25-29%); пшениці багато сіяли в Піщанській сотні (20%) і Ліплявській (19%); ячмінь і овес висівався всюди в однаковій кількості; зате в посівах гречки і проса бачимо велику різницю  по окремих сотнях: гречкою були багаті Піщанська (23%) і Ліплявська (19%); тоді як сотні Золотоніська і Гельмязівська навпаки – сіяли дуже багато проса (13% перша і 10% друга).

Зміни, що відбулися в пропорції посівів за 133 роки, є такими:

На 100 десятин посіву було:
У 1767 р. У 1900 р.
Жита 26 30
Пшениці 15 16
Ячменю 15 9
Вівса 14 11
Гречки 17 19
Проса 9 9
Інших 4 6

Тобто, більше стали сіяти озимого хліба, а з ярових – гречки; ячменю   стали сіяти менше, пропорція посіву проса залишилася незмінною. Не варто забувати при цьому, що картопля тоді ще  не була відома населенню. Цікаво відзначити, що в селах Піщанської сотні посіви гречки були в старовину особливо поширеними (23%), ці ж поселення й на даний час сіють гречки особливо багато й посіви цього хліба в них сягають 27%. Насамкінець, наводимо дані про ціни на орну і садибну землю та на робочі руки.

З даних Опису видно, що купівля присадибної землі разом з двором і будівлями, а також купівля польової землі були сильно розвинені. Головна причина цього полягала в тому, що населення в ту епоху не вирізнялося досить осілим характером, ішло і переходило з одного місця на інше, а тому й мобілізація орної власності та садибної осілості були розвинені досить сильно. З 298  випадків купівлі-продажу козаками дворів, які мали місце за 20 років (з 1747 по 1767 рік), видно, що середня ціна на двір дорівнювала 7 р. 17 коп. з коливаннями від 50 коп. до 105 рублів. Залишається не з’ясованим, строго кажучи, що в кожному окремому випадку були предметом угоди, –лише земля чи земля з будівлями; але наведені дані мають ту цінність, що по них до деякої міри можна судити про грошові ресурси козаків. Ресурси ці були досить великі, а оскільки ціна на хліб в ті часи була низькою ( 10-12 коп. за пуд), то, очевидно, джерелом грошових коштів слугувало не рільництво, а тваринницький промисел.

Ціни на орну землю стояли низькі, як абсолютні, так і відносні. Але якщо обмежитися тільки тими чистими випадками купівлі орної землі, коли ця земля купувалась окремо від дворового міста й котрі відносяться до покупок 1750-1767 рр., то матимемо 45 випадків, коли куплено 396 десятин на суму 164 р. Тобто, одна десятина польової землі коштувала в середньому 41 коп. з коливаннями від 21 коп. до 70 коп. Прирівнюючи цю вартість до ціни на хліб, бачимо, що вартість однієї десятини польової землі дорівнювала вартості 4 пудів хліба. За даними поточної статистики, протягом  п’ятиліття 1903-1907 року ціна на хліб в Золотоніському повіті була 62 коп. за 1 пуд, вартість же однієї десятини польової землі в 1907 році дорівнювала 249 рублям, тобто вартість однієї десятини дорівнювала 400 пудам хліба, з чого  випливає, що орна земля з тих  пір піднялася в ціні рівно у сто разів.

Ціни на робочі руки   стояли вкрай низькі і абсолютні, і відносні: за даними Опису у річних платах для 107 робітників видно, що дорослий наймит отримував на одязі господаря 2 р. 84 коп. на рік, а на своєму одязі 3 рублі; доросла наймичка на одязі господаря отримувала на рік 1 руб.70 коп. Крім того, 17 робітників служили «за одежду и пропитание» і 15 – лише за «пропитание». В перерахунку на хліб дорослий наймит, отримуючи три рублі, заробляв таким чином тільки 30 пудів хліба на рік і міг прогодувати своїм заробітком 1,5 – 2 душі сім’ї. В 1907 році, за даними земської статистики, річна плата дорослому робітникові дорівнювала по губернії 77 руб.87 коп.; перевівши цю плату на вартість хліба, бачимо, що тепер робітник отримує за свою працю 125 пудів хліба і може прогодувати 6-8 осіб, тобто оцінка праці   стала вищою у 4 рази.

VIIРухомий стан населення і недостатня осілість козаків.
Господарські умови цього явища і його наслідки для села.
Виникнення класу безземельних
.

Такими були найголовніші риси господарського життя  колишніх козаків. Але дані Рум’янцевського Опису, які дозволяють відновити картину минулого, цінні не тільки цим. Матеріали цього Опису вводять нас також в галузь безпосереднього спостереження за тим, як розвивалась господарська діяльність населення, тобто, дають можливість прослідкувати самі процеси, яких чином росло і складалося життя села й формувалось народне господарство  кінця XVIII століття. Цим вони розкривають також і причини різного стану господарств окремих сотень і сіл, котрі мали місце у оглянутих  поселеннях.

Одне  явище величезної соціальної важливості, яке залишило свої сліди не тільки в житті козаків часів Рум’янцевського Опису, але й частково  перейшло на теперішнє село, проходить червоною ниткою через всю історію минулої України, зокрема України тих часів, які передували Опису, – часів Хмельниччини і Руїни. Явище це полягало у відсутності постійної і міцної осілості населення й проявлялося як у масовій, так і в безперервній частковій його міграції. Населення то тікало з Правобережної України на Лівий берег Дніпра, то знову появлялося на попередніх містах; розселялось Слобідською Україною, звідти ішло знову   і т.д. і т.д. Сліди подібного «не твердого житія» серед козаків, хоча до того часу майже осілих, знаходимо в порівняно великій кількості і в матеріалах Рум’янцевського Опису. — Так, якщо звернути увагу на спеціальні позначки щодо місця народження кожного дворогосподаря, то виявляється, що багато тогочасних козаків, а саме 23% всіх дворів, тільки недавно появились в поселеннях даного району; інші ж позначки, наприклад, про порожні двори, вказують на те, що відбувався зворотний процес: козаки ішли, і навіть втікали «в Польщу», «за Дніпро»  та інше, залишаючи свої двори навіть непроданими. Словом, ми бачимо, що процеси міграції населення, початок якої відноситься до дуже далекого минулого, серед козаків тоді ще не закінчилися (відносно частини посполитих, тобто селян, вони закінчилися невдовзі їх закріпаченням).

На ґрунті подібного устрою господарства й відбувалася міграція населення, яка часто набувала форми «шатань». Якщо прослідкувати  потім по конкретних випадках Опису, як воно відбилося на соціальному складі села, то побачимо, що саме цьому прибулому елементу село було зобов’язане появою у нього безземельних козаків і збільшенням кількості робочих рук. Так із 304 дворогосподарств, які показали себе не місцевими уродженцями і мали 520 сімей та 2 643 душі, польової землі не мали 96 дворів, тобто 32% їх. Далі видно, що вони все-таки мали засоби для купівлі собі двору, аби, проживаючи своїм господарством, займатися на новому місці «зажоном чужого хліба».

Так, за даними Опису, можна прослідкувати зародження того класу безорних козаків і робітників-зажонщиків, який і досі складає надбання нашого села. — Хто не мав засобів на купівлю двору, той селився в порожній хаті козака в якості підсусідка, тобто економічно залежного господаря, зобов’язаного своєму господареві роботою. Таких підсусідків в козаків було 385 осіб при 126 дворах, а порожніх хат, які, очевидно, очікували нових підсусідків, було, як ми бачили, 82. — Нарешті, третю категорію осіб серед низів села складали наймані працівники в кількості 188 осіб, які були при 160 дворах. З того, що їхня праця оцінювалася низько, а іноді й зовсім не оплачувалася, можемо дійти висновку, що це був найнижчий прошарок тієї «голоти», яка представляла собою тоді найменш осілий елемент.

Решта 208 поселених тут дворів хоч і мали польову землю, але вони були економічно слабшими за господарства старих козаків: вони мали 3 600 дес. орної землі або по 17 дес. на двір, тоді як у інших господарів її припадало по 29 десятин; волів же у них було 3,5 на господарство, тоді як у місцевих козаків, що мали орну землю, в середньому припадало по  4 воли на господарство. Таким чином, розгляд, хоча й у загальних рисах, майнового і соціального становища господарів, які появилися у наших  селах незадовго до 1767 року, і, так би мовити, напередодні перепису, вказує, що загальний рівень їх достатку, а також їх господарська діяльність були порівняно пониженими.

VIIIІсторія виникнення поселень.
Прізвища козаків і їх розростання.
Поселення з молодим і старим населенням.
Стан господарств у тих і інших.
Еволюція господарства і праці.
Закінчення.

Якщо ми, розсунувши рамки спостереження над подібним процесом міграції і її наслідками, подивимося що відбувалося з козацькими селами і з їх населенням за увесь час його існування тут, то виявиться, що і сама міграція, і її наслідки, які спостерігались незадовго до 1767 року, були по суті віддзеркаленням в мініатюрі всього того, що відбувалося протягом усієї господарської історії  розглянутих нами поселень.

Також, якщо спочатку звернути увагу на ті прізвища, що носили дворогосподарі і які ретельно позначалися при складанні Опису, то викличе подив та обставина, що майже кожен господар двору носив особливе прізвище і що однакових прізвищ було украй мало. Так, якщо підрахувати всі окремі прізвища дворогосподарів: Падалка, Макогоненко, Немнишкура, Савченко і т.д. і т.д., то виявиться, що на 1 338 дворів припадало 1 102 прізвища, причому, якщо вибрати тільки ті з них, які не повторювалися ні в одному поселенні, то отримаємо 814 окремих прізвищ для всього оглянутого району. Така маса прізвищ вказує, що те населення цього району, котре застає тут Рум’янцевський Опис, утворилося не стільки шляхом органічного і природного розростання   дворогосподарів, які тут поселилися раніше, скільки зовнішнім шляхом, тобто вселенням сюди козаків з інших місць.

Але це ще не все, що дає розгляд дворів за сімейним складом їх господарів. Якщо подивитися, наскільки встигли розростися тутешні прізвища і дати від себе розгалуження у вигляді сімей, то виявиться, що тоді як в одних селах відомі прізвища, наприклад, Падалка, Чорненка і Савченко, встигли розростися в масу сімей і дати ціле генеалогічне дерево, в інших поселеннях прізвища, навпаки, були представлені малою кількістю сімей і навіть часто однією сім’єю. В результаті такий підрахунок прізвищ дав наступну картину розростання окремих прізвищ:

 

Прізвище представленеКількість прізвищУ %% до кількості прізвищСімей в нихУ %% до кількості сімей25 сім’ями1

 

 

 

 

4,525

 

 

 

 

18,024 сім’ями12422 сім’ями24419 сім’ями11917 сім’ями23416 сім’ями23215 сім’ями23014 сім’ями22813 сім’ями45212 сім’ями910811 сім’ями99910 сім’ями101,21003,59 сім’ями141,61264,58 сім’ями131,61043,77 сім’ями313,82177,86 сім’ями354,32107,65 сім’ями587,129011,04 сім’ями708,628010,23 сім’ями10613,031811,52 сім’ями17822,035612,71 сім’єю26432,52649,5Всього8141002760100

Звідси можна бачити, що старовинних прізвищ тих, що поселилися тут давно і вже мали від 11 до 25 сімей було дуже мало, – всього 4,3%, які загалом дали 18% всього населення (сімей). І навпаки, чим ближче ми підходимо до часу перепису, тим все більше й більше проявляються порівняно молоді прізвища, представники яких ще не встигли розмножитися. Так, прізвищ представлених в оглянутих поселеннях лише однією сім’єю, було 264 або майже 33%.

Найпоширенішим прізвищем  було прізвище Пилипенко (25 сімей), потім Левченко (24 сім’ї). Між іншим, варто зауважити, що всі прізвища козаків малоруські (українські - В.К.) за виключенням двох – Васильєв і Лаврентьєв. Є одне прізвище, очевидно, іноземне Чільєр.— Деяке уявлення про приріст господарств до 1767 р. по 1900 рік по цих селах: за нашим підрахунком 265 нових (після 67 року) прізвищ вони дали до 1900 р. 718 господарств, тобто 2,7 господарств на 1 прізвище за 133 роки, тобто майже стільки ж, скільки припадало в 1767 році (2,5 сім’ї).

Якщо після цього прізвища, представлені однією або двома сім’ями в кожному поселенні, умовно взяти за населення новітньої формації, яке  появилися недавно, потім прізвища, які нараховували більше 10 сімей, вважати за прізвища старожилів, на сім’ї решти ж прізвищ дивитися як на відкладення середнього часу заселення, то схематично склад населення за ступенем його осілості матиме такий вигляд:

  Назва поселень Старовин-них Середнього часу
Новітніх
1. Жорнокльови       32 32 36
2. Підставки 23 69 8
3. Безпальче 12 56 32
4. Драбівці 8 63 29
5. Піщана 3 76 21
6. Каврай 100
7. Богуславець 77 23
8. Плешкані 73 27
9. Слюз. Слобідка 72 28
10. Каленики 67 33
11. Гельмязів 67 36
12. Богдани 63 37
13. Ліплява 61 39
14. Антипівка 54 46
15. Мицалівка 50 50
16. Ковтуни 50 50
17. Золотоноша 48 52
18. Келеберда 39 61
19. Шабельники 37 63
20. Сеньківці 19 81
По всіх поселеннях 5 60 35

Звідси всі 20 поселень за хронологічним складом їх населення можна ясно розбити на три великі групи: першу групу складають села зі старовинними і поширеними прізвищами, а саме: Жорнокльови, Підставки, Безпальче, Драбівці, Піщана; далі села, де відсоток прізвищ середнього часу був вищим загальної їх поширеності для всього району (60%) увійдуть в групу сіл середнього періоду заселення, і третю групу складають останні 7 сіл, де населення було наймолодше (недавно появилося): в цю групу входять Сеньківці, Шабельники, Келеберда, Золотоноша, Ковтуни, Мицалівка і Антонівка.

Отже, те населення, котре застав Рум’янцевський Опис, утворилося далеко не в один і той же час і за ступенем своєї осілості  було неоднорідним.

Різний ступінь осілості населення мав природним чином відбитися на всьому побутовому устрої і господарському ладі оглянутих поселень, і цей фактор червоною ниткою   проходить через всю господарську діяльність козаків оглянутого району: села з молодим населенням, тобто з господарями, які тут жили недавно, не могли поставити своє господарство на рівень з господарствами старих поселень, як не встигло рівною мірою і їхнє соціальне та побутове життя набрати тих форм, до яких вони розрослися у старожилів.

 І в цьому відношенні порівняння господарських умов по трьох названих групах сіл розкриває ту цікаву еволюцію, яку пережило колишнє село і його господарство на момент Опису. У своїх же найголовніших виявах ця еволюція проявлялася у наступних рисах. У міру осілості населення, двори розросталися у великі господарські організації, що формувалися по типу сильних землеробських господарств: вони розширювали свої польові угіддя, зміцнювали свої господарства спеціальною робочою худобою і обробляли все більше й більше посівів. В цифрах увесь цей процес відбився так:

населення

 

Цей процес поступового переходу населення до хліборобства ішов у ширину і глибину: господарств, які самостійно займалися хліборобством, ставало все більше, а праця як самих землеробів, так і їхніх помічників ставала все інтенсивнішою, а саме:

населення 02

Тобто, в молодих поселеннях 100 сімей робітників при 99 помічниках або чужих робітниках, обробляли тільки 340 десятин посіву, тоді як в середніх при меншій кількості помічників обробляли 404 десятини і в старих – 444 десятини. Таку малу продуктивність праці в молодих поселеннях не можна пояснити всуціль заниженою землеробською працездатністю населення, оскільки вона обумовлювалась і недостатнім підбором такої дорогої робочої худоби, як воли. Але все-таки порівняння продуктивності землеробської праці в старовину, коли на 100 осіб робітників при 123 головах робочої худоби обробляли тільки 152 десятини і тепер, коли ті ж робітники за допомогою 48 голів поганої робочої худоби обробляли 168 десятин, — таке порівняння говорить, що для підвищення трудової енергії людини потрібні були навички до праці і її дисципліна, які набувалися з часом.

У міру переходу населення до землеробства, ускладнювалося й ведення самого рільничого господарства: виникла необхідність регулювати заняття хліборобством, перетворивши раніше безсистемне, однопільне господарство в господарство з двома і трьома обов’язковими змінами. А в наслідок цього доводилося і ділянки одного двору, які знаходилися в різних місцевостях та урочищах, розподіляти по змінах відповідно до їх різноякісності. Ось чому, незалежно від природної подрібненості ділянок, обумовленої часом, ми бачимо, що в міру переходу села до обов’язкових змін, збільшувалася кількість шматків орної землі й посилювалося черезсмужжя. Все це можна бачити з наступного співставлення:

Кількість дворів, які мали польову землю З них мали її в трипіллі % їх до загальної кількості дворів Кількість шматків орної землі Припадало шматків в середньому
На 1 двір На 1 сім’ю
У селах з молодим населенням 316 165 522 3527 11 6,0
У селах

середнього періоду449307686953156,4У старих селах350258746017177,1

Після сказаного стане ясно чому так різнився господарський побут окремих сотень: за хронологічним складом населення вони були далеко не тотожними, про що говорять наступні цифри:

К і л ь к і с т ь   с і м е й   в і д   п р і з в и щ

 

СОТНІНовихСереднього

часуСтаровиннихВсьогоУ %%-хНовихСереднього часуСтаровиннихЛіплявська7977015651490Золотоніська3594562183643543Гельмязівська42682883133732626Піщанська1083002243025705Всього9721661126275935605

Населення невеликої Ліплявської сотні і сотні Золотоніської, будучи найбільш рухомим, складалося з молодого населення, яке недавно з’явилося, а тому й господарська діяльність його стояла нижче загального рівня; і навпаки, населення Гельмязівської і Піщанської сотень осіло тут порівняно рано і навіть дуже рано, а тому й пульс господарського життя бився у нього сильніше. Зведена табличка щодо найголовніших результатів цієї діяльності вміщується тут:

СОТНІ Середній розмір двору (душ) % дворів без

орної землі% сімей, які мали 6 і більше волів100 осіб робочого віку обробляли посівуНа 100 душ всього населення припа-дало дес. посіву% трипілляЛіплявська9,72736151680Золотоніська9,316301235657Гельмязівська10,615371627576Піщанська10,98481767985Усі10,21536,61526666

Формулюючи, насамкінець, ті зміни, що відбулися за століття з лишком, можна сказати, що нинішня стадія господарства, коли землеробство зробилося домінуючою формою народного господарства, за законами історичної спадковості є неминучим продовженням того природного процесу, який поступово відбувався в господарському життя населення. Ця органічно зрощена еволюція народного господарства отримує свою економічну оцінку, по-перше, в незрівнянно більшій громадській цінності продуктів землеробства, ніж тваринництва; по-друге, в здійсненому підвищенні інтенсивності праці і в її збільшеній продуктивності.

Що ж до порушеного в літературі  питання про те, коли населенню жилося краще, тоді чи тепер, то розгляд його не входить в завдання даного нарису. До того ж ставити подібне питання і давати на нього відповідь було б, на нашу думку, невдячним завданням. Невдячним уже тільки через те, що не можна розглядати в одній площині явища, які насправді за століття втратили свою порівнюваність внаслідок зміщення центру в господарському житті. Так, відносно висока забезпеченість землею в минулі часи не виражала собою того, що вона виражала б у теперішній час. Те ж саме можна сказати і щодо забезпеченості худобою. Якщо ж, не обмежуючись лише цим, увійти до оцінки ще одного явища, яке полягало у  тих фактах, що за століття виросли потреби і відкрилися нові джерела для їх задоволення, то стане ясно, чому порушене питання не може   вирішитися простим порівнянням кількості землі і худоби тепер і раніше.

Неможливості подібного порівняння заважають не історичні дані, а господарські і економічні умови, які дуже змінилися у житті села.

М. Рклицький

comments powered by HyperComments