Кожен, хто вперше проїжджає чи прогулюється центральною вулицею нашого міста, не може не помітити двоповерхового цегляного будинку з кованими елементами на даху, що розташувався на повороті з вулиці Черкаської на вулицю Шевченка. Світлі стіни визирають з-поміж зелених струнких каштанів. Особливо гарно тут на початку травня, коли між листками-долоньками розпускаються свічки-пірамідки. Творчі натури з гарною уявою називають цей будинок «парусним». Знавці в темі архітектури говорять, що колись будинки такого типу будували на початку та в кінці вулиць, і вони наче захищали цю територію. А тут колись і справді оберігали та піклувались. Адже на початку минулого століття в цій споруді можна було покращити здоров’я.

Будинок по вулиці Черкаська, 2 збудований у 1908 році за проєктом вже згадуваного Африкана Балавенського. Будинок–аптека належав Вержбицькому (на жаль, ім’я – невідоме), який на першому поверсі мав приватну аптеку, а на другому мешкав із сім’єю. В довіднику «Справочная книжка по Полтавской губернии на 1906 годъ» в розділі «Справочныя сведенія по городу» в переліку наявних у місті аптек і аптечних магазинів зазначено: «Аптекарскія магазины наслъдниковъ Игнат. Вержбицкаго, купца Шулима Бенціонов. ( Бенціонович) Фрумгарца и Золотоноскаго уъзднаго земства. Аптека наслъд . Игнатія Вержбицкаго, завъд. (завідуючий) провизоръ Робертъ Игнатьевичь Вержбицкій.»

Зараз важко уявити, що аптека може бути однією на усе місто. Асортимент нинішніх аптек вирізняється різноманітністю товарів. Інколи легко розгубитися і постати перед дилемою: яку з двох десятків знеболюючих мазей на основі одного діючого препарату придбати, чи який «аспірин» кращий. Ціна ліків з однаковими лікувальними властивостями і різницею лише в назві виробника інколи різниться від кількох до десятків гривень.

Століття тому все було трохи інакше. Не буду заглиблюватись в давню історію. Тоді лікували народні цілителі, баби-знахарки, а від багатьох хвороб вживали «Aqua vita» – живу воду, та виготовлені на її основі настоянки. Століття тому аптека була і місцем виготовлення та реалізації лікарських препаратів. Тут і аптекар проживав разом з родиною. Можна уявити, що колишні спеціалісти аптечного напрямку були і хіміками і травниками і навіть знавцями тіла та душі. Знали, як поєднувати, настоювати, висушувати, перетирати, змішувати… В своєму арсеналі мали ваги, колби, ступки, великі стоси літератури з давніми рецептами, ще й написаними латиною. Головний постулат лікаря: «Не нашкодь!», думаю, у аптекарів також. Пропонуючи хворому порошки, настоянки, відвари, мазі і т.д. мали врахувати усі супутні хвороби.

 Швидко пролітають роки. Змінюються часи і події. На старій чорно-білій світлині початку 50-х років ця будівля зображена без даху та шибок у вікнах та з портретами «вождів».

У кінці 50-х – поч. 60-х будинок відремонтовано і дах перекрито. В радянський період тут було відділення банку. Пам’ятаю, як на початку 90-х на другому поверсі цієї будівлі виступав наш шкільний ансамбль (середня школа № 6). Це було в переддень березневого жіночого свята. В перерві ми виходили на красивий балкон, прикрашений ажурними кованими візерунками і з нього дивились на місто. На початку двотисячних тут розміщався банк «Фінанси і кредит».

В останні роки у цій історичній будівлі розмістились магазини спорттоварів, ряд крамничок, а нещодавно відкрилась «Кава-банк». Мабуть, справді цікавим видався ланцюжок : ліки, гроші, спорт, бадьорий настрій.

Віта Ямборська,
директор Золотоніського краєзнавчого музею ім. М.Ф. Пономаренка

Для довідки

Власником аптеки був поляк Ігнатій Філіціанович Вержбицкий у 1892-1896 рр. Мав троє синів:

1. Роберт Гнатович — дворянин, провізор, власник аптеки у 1900-1917 рр., старшина Золотоніських громадських зборів у 1913-1915 рр., гласний Золотоніської міської думи у 1914 р., член «Золотоніського квартирного присутствія», член «Золотоніського міського присутствія по податку з нерухомого майна» тощо.

2. Федір Гнатович — дворянин, гласний Золотоніської міської думи у 1913 р.

3. Річард Гнатович — земський повітовий лікар у Богодухівськіц та Чорнобаївській волостях, член Золотоніської земської медичної ради у 1895-1900 рр., гласний Золотоніської міської думи у 1915 р., У 1898 р. за рахунок Золотоніського земства перебував на практиці у Імператорському клінічному інституті Великої княгині Олени Павлівни.

У Роберта Гнатовича був син Євген — 1909 р.н., освіта — вища. Він працював диспечером паровозної служби. 28 грудня 1938 р. заарештований у м. Алма-Ата (Казахстан) та 19 квітня 1938 р. розстріляний. Звинувачення — статті 58-6, 58-9, 58-11 КК РСФСР. Реабілітований 22 серпня 1989 р.