Золотоніський “хогвартс”: хто і коли звів історичну будівлю на Садовому проїзді

Архітектура – мистецтво, серед якого ми живемо. Архітектурний стиль та його пам’ятки стають візитівкою історичних епох бароко, ренесансу та класицизму, прославляючи  своїх творців. Наше рідне місто, на жаль, не має власного Нотр-Даму, Пізанської вежі чи Тадж-Махалу. Та і у нас є споруди, які роблять Золотоношу привабливою, своєрідною і впізнаваною.

За  твердженням краєзнавців, до кінця ХІХ століття наше місто звалось «солом’яним»,  бо більшість будинків були глинобитними, одноповерховими. Та в же з початку ХХ століття Золотоноша набуває більш сучасного, міського типу. Змінюється її зовнішній вигляд. Саме в ці роки зводяться будинки земства, двох гімназій, театру, приватної аптеки. Будівлі пережили різні потрясіння, були свідками воєн, пожеж, перебудов, та й зараз радують сучасників своєю красою і ошатністю.

Золотоноша, вулиця Шевченка на початку 20 ст.

Квартал на перехресті нинішніх вулиць Шевченка та Черкаської – справжній бізнес-центр Золотоноші на початку XX століття

Кожна будівля має своїх авторів. Це – проектанти, архітектори, будівельники, сотні безіменних роботяг, які втілюють в життя задумане автором. У створенні нової будівлі, приватного будинку чи житлового масиву, культової споруди чи школи беруть безпосередню участь творчі і дещо мрійливі натури з глибокими знаннями креслень, математики, просторової уяви. Адже все має бути гармонійним, вписуватись у загальне полотно.

Золотоніське земство

Повітове Земство. Нині – Золотоніська РДА

Автором історичних будівель початку минулого століття, що дожили до наших днів, є технік золотоніського земства з незвичним ім’ям Африкан Петрович Балавенський. Про нього відомо небагато. Був любителем театру і учасником Золотоніського аматорського драматичного гуртка. Його брат Федір став автором першого пам’ятника Тарасу Шевченку, встановленому в Золотоноші в 1927 році (знищений під час окупації). Саме Балавенському ми дякуємо за чудові куточки міста, острівці культури, відпочинку, пам’яті та історії. Ми ж розпочинаємо серію публікацій про золотоніські будівлі, які на своєму віку бачили чимало цікавого.

Садовий проїзд, 10. Колись – чоловіча гімназія, згодом – школа №4, нині – Будинок дитячої та юнацької творчості. 

Важко уявити сучасним школярам, що ще якусь сотню років тому хлопці і дівчата навчались окремо, обов’язково носили шкільну форму, писали чорнилом і перами, готували уроки без електрики під свічку та каганець. Без інтернету годинами сиділи над  книгами. Слово вчителя було законом, а за провину можна було отримати «березової каші». Та все ж діти тягнулись до знань, батьки щастя своїх нащадків бачили в навчанні і не шкодували ні сил, ні грошей. «Учися, серденько, колись з нас будуть люде…»  ( так писав про свої перші «університети» Шевченко).

Золотоніські гімназсти

Юні золотоніські гімназисти, поч. XX століття

Історична довідка. Будівлю звели в 1910 році за проектом техніка Золотоніського земства архітектора А.Ф. Балавенського.

1910-1919 – чоловіча гімназія

1920-1922 – трудова школа

1922-1941 – педагогічне училище

1957-1991 – центральна філія середньої  школи № 4

1991-1992 – будинок піонерів та навчально-виробничий комбінат

1992 і донині – Золотоніський будинок дитячої та юнацької творчості

Пережила споруда і тяжкі воєнні лихоліття. Тут знаходився евакогоспіталь 26-ї армії. Очолив його головний лікар Золотоніської лікарні Стефан Львович Малиновський. У 1943 році нацисти спалили приміщення, проте в 1957 році золотонісці його відбудували.

Будинок дитячої та юнацької творчості (на той час - середня школа №4)

Гімназія, а пізніше школа, випустили в світ багатьох вчителів, лікарів, творчих  мрійників та роботящих і завзятих  працівників різних сфер. Тут навчалися відомий український письменник Семен Скляренко (ім’я якого нині носить вже сучасна Золотоніська гімназія) і поет Микола Терещенко, перебувала на вчительських курсах справді народна артистка Наталія Ужвій.

Скляренко молодийУ 1962 році на фасадній стіні будівлі встановили мармурову дошку з написом: «Тут у 1911 – 1919 роках навчався видатний український письменник Семен Дмитрович Скляренко 26.ІХ. 1901 – 7. ІІІ. 1962рр.». Чи не від своїх гімназійних вчителів юний Скляренко  полюбив поезію (саме в гімназії з’явились перші твори майбутнього романіста) та історію? Мабуть в гімназійній бібліотеці він зачитувався історією Давньої Русі, щоб пізніше, вже в зрілому віці написати романи про князів Святослава та Володимира, якими теж зачитувалось не одне покоління школярів.

В останні роки життя 03

Майже два десятиліття віддав міській четвертій школі наш патріарх краєзнавства, вчитель з великої літери  Михайло Федорович Пономаренко. Його глибокі знання мов, літератури, нумізматики, історії надихнули не одного учня до вивчення цих дисциплін. Саме в цих стінах збирались перші експонати краєзнавчого музею.

1 серпня 2019 року на приміщенні Будинку Школяра відкрили меморіальну дошку Михайлу Злобинцю (Домонтовичу) – видатному бандуристу, вчителю, кобзарю, який викладав математику у колишній чоловічій гімназії. Саме він виступав за викладання предметів рідною мовою, навчав любити рідне, українське, знайомив з творчістю бандуристів та кобзарів.

Серед зелених крон каштанів, між різнобарвними клумбами і газонами велично постає школа магії знань, чарівників і творців прекрасного. Тут лунає музика, чути дитячий сміх, навчають любити і творити.  Вчителі гордяться досягненнями учнів, а школа радіє і за випускників і за вчителів, що навчили розумному, доброму вічному.

Віта Ямборська,
директор Золотоніського краєзнавчого музею ім. М.Ф. Пономаренка

Читайте також:
Привид технічного прогресу, соціальні конфлікти та наростання бунту — Початок XX століття у Золотоноші
Семен Скляренко — від золотоніського гімназиста до радянського класика
«І я була матір’ю…» — Про трагічну долю «за кадром» Наталії Ужвій

Читайте також

comments powered by HyperComments