Золотоноша у 1871 році

1871-й рік - остаточне об'єднання усіх німецьких земель у Другий Рейх, Паризька Комуна, перший розгром американського Ку-Клус-Клана, початок обігу японської єни, грандіозна пожежа у Чікаго, а також прем'єра опери Джузеппе Верді "Аїда". Таким цей рік запам'ятався світові. Не менш цікавим він був і для провінційної Золотоноші. За цей час тут було тут буденно займалися капітальним ремонтом доріг, діяльністю медицини, а також реформами у тогочасні системі освіти.

Розпочнемо екскурсію 1871 роком із традиційного фінансового звіту земської управи. Для пересічного читача заглиблення у всі ці цифри навряд чи буде цікавим (більше звернуть увагу фінансисти), тому зупинимося лише на загальних тезах. Із повною першоджерельною інформацією ознайомитись можна буде в кінці публікації.

Земські збори (аналог нинішньої міської ради) на початку року ухвалили перелік потреб Золотоніського повіту, згідно з якими, усі надходження до місцевого бюджету і розподілялися. Зокрема, мова йде про державні збори (дорожня та гужова повинність, наймання житла для рекрутів, винагорода казначейству за зберігання коштів, судові заходи), управлінські (зарплатня голови та трьох членів земської управи, оренда приміщення та канцелярські витрати управи, компенсація візитів посадовців у справах земства), гуманітарні (медицина, освіта, пошта, телефонна станція).

Окремі видатки були ухвалені спеціальними рішеннями і стосувалися вони, окрім збільшення потреб на перелічені вище пункти, транспортування арештантів, облаштування Прохорівської баржової пристані, медикаментів для незаможних хворих, а також на лікування сифілісу. Останній пункт запроваджений за наказом "царя-батюшки" Олександра II. Окремо варто відзначити таку важливу на той час статтю витрат, як винищення ховрахів. Вона, зокрема, стала одним з трьох видів податків для місцевого населення, поруч із земськими та губернськими зборами.

Пенітенціарна система

У 1871 році піддались адміністративному арешту 134 чоловіків та 28 жінок. Усі відбували покарання в Золотоноші, а також у 19-ти повітових спецприміщеннях. В сумі провели вони під вартою 1821 день (в середньому - 11 діб на кожного).

Серед головних витрат: платня суддям, винагороди священнику, котрий був присутнім під час присяги суддів, утримання канцелярій, оренда приміщень, а також утримання ізоляторів. Проблемною ця сфера стала після 1866 року, коли російська Держдума поклала фінансування діяльності ізоляторів на місцеві органи влади. Разом з тим, була ухвалена і невелика преференція - усі адміністративні штрафи мали мали направлятися виключно на функціонування пенітенціарної системи. Хоча й окремим губернським рішенням. Власне, це "соломонове" рішення й ухвалили у 1871 році у Полтаві: усі "штрафні" кошти лишати саме в тих повітах, де були вилучені.

1871 золотоноша 01

Дороги

Одна з головних статей видатків - утримання доріг місцевого значення. До цього переліку входив один поштовий шлях (105 верст, 17 мостів та 15 гатей) і шість транспортних шляхів (215 верст, 22 мости, 20 гатей). Інфраструктура передбачала також технічні споруди довкола і місця для нічлігу військових формувань.

Серед головних будівництв року бачимо два мости і дві гаті у Богодухівці (траса Золотоноша-Хорол), будівництво мостів і реконструкція гатей у Прохорівці та в Келеберді (траса Золотоноша-Піщане-Канів).

У першому випадку був оголошений тендер, котрий не відбувся через надто низьку стартову ціну проекту. Тут, ймовірно, бачимо вельми яскравий для царської Росії корупційний приклад. Через відміну торгів земська управа спеціальним рішення доручила провести роботи... губернському секретарю Якову Поповичу! Відважний чиновник із Полтави зголосився знайти виконавців робіт на ще меншу суму. Проте з однією умовою - чистий прибуток забере собі в якості винагороди за працю!

У Прохорівці тендер таки відбувся. Його виграв місцевий підрядник - козак Дмитро Панченко. Роботи свої він завершив навіть раніше контрактних угод.

Існували, як годиться, і дороги губернського значення, витрати на які розподілялися із Полтави. Згідно з ними, у 1871 році здійснено ремонт греблі і зміцнення мосту у Піщаному, підсилення греблі біля мосту у Згарях, а також укладання каменів на греблях довкола мостів у самій Золотоноші. Усі роботи, крім міських, виконані. На золотоніських мостах підрядники зіткнулися із підвищенням ціни на камінь. Питання про збільшення вартості проекту підняли у жовтні губернських зборах. Хоч рішення й було позитивним, проте сезон заготівлі каменю минув, тому завершення робіт заплановане на наступний рік.

Окремі статті видатків: поточний ремонт мостів та гребель після зимових паводків, утримання охорони дорожніх споруд у Піщаному і в урочищі Коврай (біля Ірклієва), розширення дороги на Лубни до десяти саджанців і відповідне облаштування дворових заїздів, а також виготовлення та встановлення верстових знаків на телеграфних стовпах на шляху Золотоноша-Переяслав.

1871 золотоноша 02

Транспорт

Місцеві автотранспортні підприємства - 16 земських станційних пунктів для коней - за рік прийняли 4984 підвод. Серед цих транспортних засобів 227 належали поліції, 46 - слідчим, 398 - судам, 1082 - місцевим держслужбовцям, 2496 - поштовій службі. Усі державні витрати, звісно ж, компенсувалися із місцевого бюджету. Проте у 1871 році закінчився трирічний контракт із підприємцями, тому й були оголошені нові торги. На нові умови зголосилися лише станційні пункти Мельників, Гельмязова і Прохорівки. З рештою підприємців проводили окремі діалоги, віддаючи перевагу тим, хто погоджувався безкоштовно приймати дещо більше транспортних засобів, аніж було раніше. Це викликано пожвавленням перевезень в той час. На цих умовах надалі працюватимуть станційні пункти у Жовниному, Вереміївці, Ірклієві, Золотоноші, Піщаному, Великому Хуторі, Драбові і Богодухівці.

Головний транспортний магнат - поручик Єфим Ілляшенко. Він тримав два крупних пункти у Золотоноші та Піщаному.

Підрядники, згідно умов контракту, повинні мати на своїй базі коней зростом не менше двох аршинів і одного вершка, віком від 4-х до 12-ти років. Здорових, сильних, маючих досвід пересування та нелінивих. Підприємець повинен був завжди тримати тварин "в тілі", годуючи відповідною кількістю сіна та вівса. Крім того, на базі мали бути сані, "німецькі фургони" і "польські вози" з колесами, окутими залізом. Усі транспортні засоби мали вміщувати двох пасажирів з речами і передбачати окреме місце для ямщика. Водії повинні бути пристойно одягненими згідно з порою року. Не старі, але й не молодші за 17 років. Тверезі, чесні і благонадійні;)

Найманий персонал та коні перебували на станціях. Окрема умова - тепла та зручна кімната для ночівлі пасажирів. Вона мала бути хоча б мінімально мебльованою: 1 стіл, 2 стільці, ліжко або диван.

До обов'язків підрядника входило транспортування земської сільської пошти, а також перевезення пасажирів на 30 верст від станції. Усі, хто мав "білет Золотоніської управи", обслуговувались безкоштовно. На кожному станційному пункті повинно було бути два журнали: обліку використання коней і книга скарг. У зв'язку з цим, необхідним було й винаймання писаря. Хоча, "якщо підприємець грамотний, то книгу може заповнювати сам".

1871 золотоноша 03

Пошта

На території земства функціонувало два центральних поштових пункти у Гельмязові та Ірклієві. Сюди тричі на тиждень приїздили поштарі із 16 волостей. Окремо працювало міське відділення, до якого належало також Вознесенське. Усі вони працювали згідно зі свіжим наказом міністра внутрішніх справ, опублікованому у циркулярі Полтавського губернатора від 16 листопада 1871 року. Окрім фінансових звітів та обов'язків працівників пошти, земство надає і розклад доставки кореспонденції, керуючись стандартом розрахунку - 10 верст на годину. Приміром із Золотоноші до Ірклієва листи відправлялися кожного понеділка, середи та п'ятниці о 8:00. На місці вантаж мав бути о 14:42.

Первинна медицина

У медичній сфері повіт був розподілений на чотири дільниці - Золотоніська, Гельмязівська, Богодухівська, Ірклієвська. Кожним керував головний лікар, котрому підпорядковувались фельдшери і медсестри для щеплень, кількість яких визначалась централізовано. Окрім золотоніської лікарні, на кожній дільниці працювала одна амбулаторія.

Золотоніські медики обслуговували, власне, місто та Кропивну. Керівник - лікар Данчич. Його ставка, як і в колег з інших дільниць, була дійсно захмарною для тих часів - 700 рублів на рік. Допомагали йому фельдшери Коровник та Щочкін.

Гельмязовим, Безпальчим, Піщаним, Прохорівкою та Великим Хутором опікувався лікар Гулак-Артемовський. Ні, не композитор. У нього штат був трохи більший: два фельдшери - Волкова і Климко, а також три фахівці зі щеплень - Васильченко, Гайдай, Ковалевський. Фельдшери отримували по 120 рублів на рік, що теж було доволі пристойно. Медбрати - 28 рублів.

Не менший кадровий склад відповідав за Богодухівку, Чорнобай, Вознесенське, Білоусівку і Драбів. Тут під керівництвом лікаря Дурача працювали фельдшери Нагорний, Пуха і Савісько, медбрати - Ткаченко та Вялий.

Найбільше персоналу у Ірклієві, Мельниках, Васютинцях, Вереміївці, Жовниному і Великій Бурімці. На плечі лікаря Павленка лягала координація одразу семи фахівців: фельдшери Великохатько, Граф і Попович, медбрати Шепель, Серьга, Немчин, Марепич.

Серед найбільш поширених хвороб: катарна і ревматична лихоманки, тиф, грудна жаба (ішемічні хвороби серця), кривава діарея, коклюш, кір, сифіліс. Крім того, до нашого регіону дісталася і холера. Через це 21 серпня повітовий комітет навіть оприлюднив спеціальні вказівки:

  • довести до відома місцевого населення інформацію щодо засобів протидії холері;
  • розділяти населені пункти на окремі дільниці для моніторингу епідемії.

Відповідальні особи мали забезпечити функціонування окремих приміщень для хворих, а також слідкувати за чистотою на вулицях, базарах і дворах, за якістю харчових продуктів, спостерігати за ходом розповсюдження хвороби і за нормами поховання її жертв. Медикаменти для лікування холери, згідно із наказом, міськими аптеками мали відпускатися за собівартістю.

Перший зафіксований сплеск - Гельмязів. Сюди хвороба прийшли із села Хоцьки, що на Переяславщині. Тут її бороли 2,5 місяці. Крім того, окремі випадки помічені у Золотоноші, Драбові, Бубнові, Прохорівці та Олімпіадівці. Всього захворіло 116 осіб. 61 з них закінчились летально.

1871 золотоноша 04

Земська лікарня

Безперечно, головний медичним пунктом була золотоніська лікарня - 27 ліжкомісць. За рік вона прийняла 287 чоловіків та 74 жінок. 18 осіб померло (5%). Серед витрат на діяльність:

  • заробітна платня (36% від субвенції)
  • канцелярія (0,004%)
  • харчування хворих (23%)
  • медикаменти (10%)
  • одяг, взуття та постіль (10%)
  • опалення (5%)
  • освітлення (3%)
  • засоби для прибирання (1,5%)
  • поховання померлих (0,005%)
  • розведення саду на території (0,002%)
  • ремонт підлоги, опалення, палат (штукатурка), даху (фарбування) (0,06%)

1871 золотоноша 05

Освіта 

Під час 1871-1872 навчального року у Золотоніському повіті функціонувало 50 навчальних закладів. Мова йде про народні земські сільські училища, церковні та приватні школи. У самій Золотоноші працювали три училища - повітове, приходське, а також приватне, котре отримувало дотації від земства. На території повіту освіту здобували 1771 хлопців та 42 дівчини. За один рік освітянська база збільшилась на 9 училищ та 570 дітей.

Серед них більшість - діти селян (1616). Також зафіксовано 79 дітей дворянства, 27 - духовенства, двоє - торгівців, 37 дітей солдатів та чиновників, а також 52 - міщан. Зважаючи на чисельність населення повіту, котра сягала 172 405 осіб, освіту здобували на той час лише 1,03% населення.

Двокласові сільські училища (5 років навчання) функціонували у Прохорівці, Мельниках, Піщаному, Чорнобаї, Домантовому, Гельмязові, Білоусівці, Безпальчому та Великому хуторі. Вони ж і отримували найбільше фінансування від товариств та місцевого бюджету. У більш дрібних селах нараховано ще 16 училищ, котрі передбачали лише один клас (три роки навчання).

У Золотоноші 73 дитини навчалося у приватному училищі Авадовського, 57 - у Золотоніському повітовому училищі (фінансування виключно за рахунок держбюджету) і 30 - у приходському училищі.

Як зазначаєься у звіті, швидке зростання числа учнів зумовлене двома факторами. По-перше, "мода" на освіту і грамотність, котра почала почала поширюватись серед місцевого населення. По-друге, у 1869 році нарешті був введений так званий "звуковий" метод викладання у школах. Під цим поняттям мається на увазі спосіб навчання читанню, до якого звикли всі ми. Звуковий метод  - система навчання, що передбачає на першому етапі розділення слів на букви, а на другому - зворотню дію, тобто спроби з'єднати букви у склади, а потім і в повноцінне слово. Це значно полегшило та прискорило навчальний процес і зацікавило здобувати освіту. Зауважимо, що в тій же Німеччині звуковий метод був введений ще на початку 19 століття.

Також активізації діяльності навчальних закладів сприяла спеціальна постанова земських зборів від 21 серпня 1871 року. Вона передбачала щорічні додаткові дотації кожному училищу на суму 25 рублів. Їх мали використати на ремонт приміщень. Наступного дня була винесена ще одна корисна постанова - ті училища, на які виділяється найбільше коштів, мають віднині переформатуватися на дворічну освіту та вести навчання за урядовою програмою. Головна мета - опорна школа у кожній волості. Процес, звісно, непростий, тому земська влада звернулась до громадськості та місцевих лідерів, аби ті спонукали місцеві громади до створення таких шкіл.

Кожне двокласне училище мало у своєму штаті одного вчителя. В більшості своїй це - педагоги, котрі закінчили курси у духовній семінарії, або здобули освіту в педагогічних закладах. Лише у Прохорівці громада настояла на тому, щоб тут працював народний учитель Головко, котрий закінчив тільки повітове училище.

Зазнала змін і сама навчальна програма. Якщо перший клас передбачав 3 роки за шкільною партою, то тепер цей термін збільшувався ще на 2 роки. У звіті констатується, що відтепер об'єми викладання у сільських двокласових закладах порівнялись, а в деяких випадках навіть перевищують програму повітових училищ. Окрему увагу почали нарешті приділяти жіночій освіті. На її розвиток навіть окремо виділялися субвенції у бюджету губернії.

Достатньо понервували місцеві педагоги навесні, коли 4 травня до Золотоноші приїхав попечитель Київського навчального округу генерал-лейтенант Антонович. Високий посадовець у нашому місті був проїздом, проте не минув провести перевірку міського училища Авадовського, до співфінансування якого був причетний і місцевий бюджет. Навчальним закладом гість лишився вельми задоволений, лишивши у книзі відвідувачів офіційний вердикт:

"4 травня 1872 року оглянув Золотоніське народне училище. Приміщення перебуває в порядку та чистоті, кількість навчальних посібників достатня, діти у повному зборі. Учні старшої групи показали вельми задовільні успіхи в читанні російською і слов'янською мовами, а також у письмі "під диктовку". Зошити охайні, письмо в них задовільне, арифметичні дії на лічильній дошці учні здійснюють правильно. Головні молитви діти знають і вимовляють "толково". Помітно, що при вивченні закону Божого викладач вимагає буквального заучування, проте й на мої питання учні давали цілком задовільні відповіді. Взагалі маю доволі приємні враження після огляду училища, а старанність та любов до справи учителя Авадовського стає запорукою подальших успіхів Золотоніського народного училища."

1871 золотоноша 06

Навчальна програма

Не менш цікаво дізнатись, що ж саме вивчали місцеві діти за тією новою, революційною на то час програмою для сільських шкіл. Складена вона була у міністерстві народної освіти і для наочності повністю наведена у звіті земства.

Отже, один із головних на той час предметів - закон Божий. Для учнів 1-го класу (нагадаємо, це - три роки навчання) головний метод - молитва. Від вчителів вимагалося, щоб молитва була цілком зрозумілою та відчутою дитиною, котра в жодному разі не повинна просто завчити її текст. Передусім дитину слід познайомити із поняттями про Бога і Творця. Перед вивченням кожної нової молитви треба проводити бесіду з учнями про її суть, щоб молитва вчилася, як результат діалогу. Спершу вона має промовитись російською, а вже потім перекладена на церковно-слов'янську. В кінці уроку учитель має сам промовити молитву, щоб власним прикладом показати правильність читання.

Суміжний предмет - свята історія. Тут дітям розповідали про створення світу. У першому класів дітей знайомили лише з тими епізодами Нового Завіту, котрі пояснюють виникнення головних церковних свят. При цьому потроху вивчалися символи віри. Другий етап - короткий екскурс до Старого Завіту, а вже потім читання Євангеліє. Програма другого класу передбачала вже детальне вивчення Нового Завіту, Євангеліє, вивчення окремих апостольських послань, читання напам'ять Літургії, пояснення важливих церковних служб і таїнств, катехізис.

Російська мова. Процес її вивчення мав на меті навчити дітей правильного і швидкого читання, а також коректного написання своїх думок. Головна вимога - дитина повинна усвідомлювати, що вона читає. У першому класі діти читали окремі статті із книги, котрі учитель попередньо пояснив, розповідали про прочитане (спершу у формі відповідей на питання викладача, а потім вже повністю). Аналогічно і з письмом - спершу надавались короткі письмові відповіді на питання, а згодом - повний переказ прочитаного. Писали також під диктовку, а також переписували книгу.

Основні правила правопису пояснювались без граматичних термінів, оскільки діти мали хоча б практично навчитись відрізняти слова, що відображають предмет, його якості та дії з ним. Для розвитку пам'яті вивчалися невеликі вірші.

У другому класі об'єм читання значно збільшувався, вивчалися головні правила синтаксису та орфографії, писалися перекази та твори на легкі теми.

Вивчення арифметики розпочиналося поступового наочного (за допомогою предметів) ознайомлення із десятьма числами. Згодом - арифметичні дії та числа до 100. На другий і третій рік навчання лік збільшувався до мільйона, проводились прості операції на дошці, дітей знайомили із грошовими одиницями, одиницями часу, ваги та відстані. Другий клас - прості дроби та дії з ними, відсотки та пропорції.

Географія стартувала зі знайомства із глобусом, розуміння понять "суходол" та "вода", вивчення океанів та материків. Наступний етап - Російська імперія. Вивчались моря, головні водні шляхи, озера, гори, ділення на європейську та азіатську частини, адміністративний розподіл. Потім знайомили учнів із Полтавською губернією, повіти в ній та сусідні територіальні одиниці. Останній етап - столиця імперії, крупні міста, залізниця, чисельність населення, вивчення країн Європи.

Історію починали із побуту древніх слов'ян та їхніх вірувань (особливо тих, що залишились на той час в народі). Далі по ланцюжку - варяги, Хрещення, заснування Києво-Печерської лаври, розпад Русі, нашестя татар. Закінчувалося все царською пропагандою - Олександр Невський, Куликівська битва, "собирание земель" Іваном III та початок епохи "дому Романових".

В цілому діти 1-2 року навчання мали щотижневе навантаження у кількості 18 годин, третій рік - 24, а старшокласники вже навчалися 26 годин. Час початку і закінчення уроків призначав інспектор училищ, провівши передні консультації із місцевими мешканцями. Опісля уроків діти мали ще півгодини займатись співами. Учитель мав підготувати хор хлопчиків та співати з ними в церкві на святкові дні.

Програма затверджена інспектором народних училищ Полтавської губернії Авмросієм Добротворським.

Приємного перегляду;) ->

1871 золотоноша 00

Читайте також

comments powered by HyperComments