В  часи сивої давнини на  горі Парнас, що біля Олімпу, проживало дев’ять сестер – доньок  громовежця Зевса та богині пам’яті Мнемосіни. Звали їх музами. Кожна опікувалась певним видом мистецтва та науки. Мали музи і свої храми, які звались мусейонами (від цього слова походить і назва сучасних музеїв). Муза  Кліо була покровителькою історії.  Давні греки зображували її з сувоєм та пісочним годинником. Вона мала   занотовувати  події  та слідкувати, щоб вони не зникли з плином часу.

Перший музей в Золотоноші виник ще в 20-х роках ХХ століття. У 1923 році його було перетворено з повітового на окружний. У 1925 із скасуванням округів експонати музею передали до Черкаського краєзнавчого музею. Так закінчилась перша епоха нашої  музейної  історії.

У повоєнні часи при міській середній школі № 4 було створено музейну кімнату, на базі якої 6 листопада  1960 року одним з перших на Черкащині відновив свою роботу Золотоніський краєзнавчий музей на громадських засадах.  Тоді під музей було виділено  приміщення по вул. Петровська (колишній Благовіщенській), 15. Першим директором музею призначили Михайла Федоровича Пономаренка.  Не можна уявити становлення і діяльність музею без наукового підходу, наполегливої праці Михайла Федоровича та його однодумців і помічників. Музей став справжнім  дітищем Пономаренка, який працював в ньому  до 1978 року. Колекція збагачувався новими експонатами, а музей з часом змінював свою назву і підпорядкування. Він побував у статусі народного й державного, нині належить міській громаді і носить  ім’я  Михайла Пономаренка.

У районній газеті від 14 березня 1972 року  знаходено допис секретаря районного товариства охорони пам’ятників історії та культури М. Бабича, де  зазначено:

Цього року приміщення музею буде капітально відремонтовано, що створить сприятливіші умови для його роботи. Тимчасово, на час ремонту, музей буде переведено у приміщення колишньої дитячої бібліотеки.

Так «тимчасово» експонати на кілька десятиріч  поселились на нинішній вулиці  Черкаська.

Історія розвивається по спіралі і все вертається на круги своя. Знову золотоніський музей потребує порятунку. Його експонатам стало тісно  (приміщення побудовано 1901 року), восени вогко,  а взимку  холодно. А найгірше те, що тріщать неремонтовані  стіни, протікає дах, в одному із залів обвалилася стеля.

Після довгих пошуків і міркувань вирішено переселити музей у приміщення колишньої насіннєвої  інспекції, за адресою Благовіщенська (вона ж колишня Петровського), 15 (?!).

Доля не надто прихильна до мусейонів та їх сподвижників. Бо музейна справа в усій країні залишається проблематичною.  Золотоніській Кліо теж не судилось жити в розкішних  палацах.  Знову  вона переселяється в будівлю, яку треба адаптувати під музейну експозицію. Втішає лиш те, що і міська влада, і депутати  обіцяють всіляку підтримку (і не тільки моральну, а й матеріальну), щоб максимально зручно почувались у музеї експонати, працівники і відвідувачі.

Ми вже маємо деякі позитивні результати. Працівники міського будинку культури розчистили від чагарників подвір’я. Аж тут вигулькнула з бур’янів  табличка: «Софори японські. Пам’ятка природи місцевого значення».

Так це ж дерева-екзоти, про які розповідаються в екскурсії про природу рідного  краю.

А посадив їх більш як 90 років тому Олександр Данилович Цись, лікар, громадський діяч і письменник. Саме в його колишньому будинку і розташовувався  спершу краєзнавчий музей. Від софори вниз веде звивиста стежка до міського стадіону. Біда лиш у тому, що справа від неї  розкошують чагарі, у які недобросовісні містяни  наскладали гори сміття. А тут же колись творив власноруч золотоніську Венецію Олександр Цись. За розповідями Михайла Пономаренка, цей  двір на початку століття чарував усіх дивними квітниками, альтанками, альпійськими гірками, місточками й штучними озерцями, які Олександр Данилович перейняв, подорожуючи, у європейців.

Кажуть, що дружній громаді все під силу. От і в Золотоноші є тому багато прикладів: впорядковані подвір`я, дитячі майданчики, вуличне освітлення, прокладені дороги і тротуари, привабливі квітники.  То, може, й цю місцевість варто перетворити на  привабливу зону відпочинку.  А тим часом  серед наших земляків знайдуться  спонсори, які захочуть добудувати виставкову залу, реконструювати фасад. Як говорив і чинив громадський діяч, благодійник і меценат української культури Євген Чикаленко:

Україну треба любити не лише до глибини душі, а й до глибини власної кишені.

Отаких  патріотів чекає золотоніська Кліо. І тоді стане в її храмі затишно й комфортно краєзнавцям та іншим шанувальникам старовини і мистецтва. А  сучасна інтерактивна молодь,  гратиме в улюблені квести і флешмоби,  вивчатиме імена видатних земляків та проводитиме уроки історії.

Разом зі своєю мудрою і довготерпеливою покровителькою залишаємось непоборними мрійниками – працівники  золотоніського мусейону і його директор Віта ЯМБОРСЬКА.

Джерело: громадсько-політична газета «Златокрай»