Історичний огляд золотоніських поселень: Богдани [ФОТО]

Є села, котрі уособлюють благословення вищих сил уже в своїй назві. До таких належать Богдани, що розкинулися на горбистій рівнині за 42 кілометри на північний захід від Золотоноші в долині річки Супій. Село потопає в розкішному буянні верб і тополь, які є екологічними символами України. Улюбленим місцем відпочинку місцевих жителів та їх гостей є сільський став.

Сусідами Богданів є села Броварки, Каленики та хутір Шкодунівка, котрий віднесений до Богданівської сільради. Землі Богданів упритул підходять до Драбівщини (село Безпальче) і до Київської області (село Горбані Переяслав-Хмельницького району). Дехто з дотепників називає Богдани золотоніським “краєм світу”, та місцеві жителі парирують: “зате ми ближче до Києва!”

Загальна площа Богданів — 157 гектарів. Тут 5 вулиць, причому головна, найдовша, за конфігурацією нагадує літеру "Г". Сумарна протяжність сільських доріг — 6 кілометрів. Традиційні назви вулиць та кутків - Беркути, Винокурія, Край, Кут, Міська, Яр.

Нині в селі налічується 304 двори, тут проживає 585 жителів. Порівняно з початком минулого століття населення скоротилося майже втричі. У 2005 р. народилась всього одна дитина, а в 2004 р. - жодної, померло ж за ці два роки 24 жителі (-23). Про невпинне старіння села свідчить той факт, що майже 40 % його жителів — люди пенсійного віку.

Найпоширеніші прізвища тамтешніх мешканців — Дубенець, Артеменко, Романенко, Кобзар, Канівень. Правильною формою звертання до жителів села є богданівчани, богданівці (ужитково).

01

Сільський став

Богдани — то козацьке село, котре має більш ніж 340-річну історію. Уперше воно згадується в історичних документах 1666 року (повстання Переяславського полку) під назвою “Село Богданов”. Тільки з 1728 року село отримало новітню назву. Щодо походження назви села, то дехто ув'язував її з іменем Богдана Хмельницького. Проте достеменно відомо, що цей видатний державний і військовий діяч ніколи не бував у цих краях, та й події Національно-визвольної війни розгорнулися ще до офіційного виникнення села. Більш вірогідно, що ойконім “Богдани” має антропонімічне походження і пов’язаний з іменем першопоселенця осади, якогось Богдана. До речі, це доволі популярне слов’янське ім’я, котре означає “даний Богом”.

На 1768 рік, за так званими “Рум’янцевськими описами", в селі налічувалося лише 50 хат. Інформацію про Богдани кінця XVIII ст. можна узяти з описів Київського намісництва (1787 рік). Тоді в Богданах було 169 господарств із населенням 468 мешканців. Ця козацька осада належала до Гельмязівської сотні. У ті часи по одному двору належало дворянам, різночинцям, духовенству і церковникам, 68 — виборним козакам, 69 — козакам-підпомічникам, 32 — посполитим і козачим підсусідкам. Переважною частиною богданівських чорноземів володіли лейб-гвардії капітан Порутченко, граф Безбородько і військовий товариш Вертипокол. У XIX ст. значними земельними масивами заволоділи поміщики Кочубеї. Перед селянською реформою 1861 р. у богданівському маєтку П. Кочубея оброблялося понад 1000 десятин землі.

У пореформену добу в селі пожвавилося економічне життя, а відтак, це позитивно вплинуло на демографічні процеси. За переписом 1900 року у Богданах налічувалося 230 дворів із населенням 1469 жителів. Як бачимо, порівняно з кінцем XVIII ст. людність зросла більш ніж утричі.

На 1910 рік у Богданах було обліковано 186 козацьких і 96 селянських дворів, а населення сягнуло 1630 мешканців. Богданівчани володіли тоді 2243 десятинами землі, при цьому 6 господарств мали понад 25 десятин (у тому числі 3 — понад 50). Поряд із цим у Богданах налічувалося 55 безземельних господарств, 98 мали менше трьох десятин землі, 46 — 3-6 дес., 47 —6-9, 34 — 9-15, а 15 — до 25 дес. Землю в той час обробляли 115-ма однолемішними плугами, 139-ма сохами і 261 дерев'яною бороною. В упряжі було 75 волів, 217 коней, 254 вози. 1910 року 386 десятин було засіяно житом, 46 — озимою пшеницею, 115 — ярою, 117 — ячменем, 175 — вівсом, 101 — гречкою, 144 — просом, 15 - льоном та коноплями, 68 дес. було відведено під городину та картоплю. Жителі села мали в приватній власності 434 голови великої рогатої худоби (з них 165 корів), 664 овець, 231 свиней, 2075 курей, 141 качок і гусей. На місцевих пасіках стояло 116 вуликів. У селі працювало 23 вітряки, 2 кузні, 2 крамниці, шинок. Серед людей ремісничих занять було 4 кравці, 7 шевців, 1 тесля, 3 ковалі, 3 ткачі, 2 чинбарі.

Богдани зачепили й події революційних 1905 — 1907 років, зокрема, тут відбувся антипоміщицький виступ селян: вони спалили Кочубеєву економію.

Духовним центром села стала споруджена в 1845 році Вознесенська церква — місцева пам’ятка дерев'яної архітектури. Освіту започаткувала школа грамоти, а наприкінці XIX століття була відкрита й земська початкова школа. Проте далеко не всі місцеві діти відвідували школу. На 1909 рік у земській початковій школі навчалося лише 98 учнів (84 хлопчики і 14 дівчаток). Усього 15,8 % богданівчан були письменними. Особливо незадовільним був цей показник серед жінок: лише 18 з них уміли читати й писати (2,2 %).

09

Сучасна церква у Богданах

У 1918 році біля Богданів діяв місцевий партизанський загін. Він розгорнув збройну боротьбу проти австро-німецьких військ. На початку 1920-х років Богдани стали центром однойменної сільської ради (Гельмязівський район), у її адміністративному підпорядкуванні знаходилися хутори Дубрівка й Шкодунівка. На середину 1920-х років тут налічувалося 270 дворів із населенням 1713 жителів (797 чоловіків і 916 жінок).

Наприкінці 20-х бідняцькі господарства об’єдналися у товариство спільної обробки землі, його очолив В.М. Артеменко. Згодом у Богданах утворилося кілька колгоспів: “Мрія” (згодом — “Заповіт Ілліча”), “Широкий лан” (пізніше — ім. Блюхера, Чкалова), “Вільне життя” (ім. Постишева, Калініна).

14

У 1932 р. місцевий колгосп було занесено на “чорну дошку за зрив плану хлібозаготівель”. Це означало смертний вирок селу, адже дало старт насильницькому вилученню усіх запасів хліба. Наслідки, як і в інших селах, були фатальними: позбавлені засобів до життя богданівчани почали масово вимирати. У ті два голодні роки загинуло близько 586 жителів села, у відносних вимірах людські втрати від голоду були одними з найбільших у Гельмязівському районі. Близько 27 богданівчан стали жертвами сталінських репресій.

У роки Другої світової 184 жителі Богданів служили в Червоній армії, близько 100 загинуло. 77 богданівчан стали “острабайтерами”. Мужність 74 воїнів було відзначено бойовими нагородами. Кавалером ордена Червоного Прапора став уродженець села І.Т. Артеменко, ордена Вітчизняної війни — І.І. Гончаренко, П.А. Протасенко, В.С. Прохоренко. Медалями “За відвагу” нагороджено фронтовиків І.І. Гончаренка, В.Г Скоробагатька, В.Г. Протасенка, П.О. Романенка, М.Л. Тараненка.

02

Традиційне відзначення 9 травня

Після війни місцеве господарство декілька разів змінювало свою назву: ім. Чкалова, ім. Хрущова, “Україна” і, зрештою, “Радянська Україна”. Колгосп у різні роки очолювали А.І. Марченко, Ф.Ф. Теребило. Досить довго, у 1970—1990-х роках господарством керував І.М. Ковейна. Саме тоді воно опинилося в авангарді вирощування тваринницької продукції.

Колгосп “Радянська Україна” у 1970-х рр. став спеціалізуватися на вівчарстві, поголів’я овець тоді сягнуло близько 15 тисяч. Про успіхи богданівчан досить часто розповідали матеріали місцевої преси. Кращі працівники Богданів були удостоєні високих державних нагород. Зокрема, доярка О.Д. Бутенко була нагороджена орденами Трудового Червоного Прапора та Трудової Слави 3-го ступеня. Кавалером ордена Трудової Слави 3-го ст. став комбайнер О.Г. Кулик, а доярка П.О. Романенко, ділянкові Г.Г. Різник, О.Ю. Гончаренко та О.Т. Федоренко — “Знак Пошани”.

Економічні труднощі боляче вразили Богдани, тому місцеве господарство наприкінці XX ст. втратило свої попередні позиції. Відбулася його реорганізація у СТОВ “Богданівське”, господарство має зерново-тваринницький напрям, в обробітку - понад 2,4 тисяч гектар землі. Поряд із СТОВ функціонує й фермерське господарство “Надія” Н.О. Ковейни.

10

Фермерське господарство

У місцевому НВК (ЗОШ І—ІІІ ст. — дошкільна установа) навчається 75 учнів та виховується 14 дошкільнят, ними опікуються 16 педагогів. Працюють у Богданах і будинок культури, бібліотека, ФАП. Десятки років дарує людям радість спілкування з піснею Богданівський фольклорно-етнографічний ансамбль “Діброва”, він має звання народного аматорського колективу (керівник — Р.Н. Давиденко).

03

Місцевий фолькор

Поряд із православною парафією (церква святого Вознесіння) частина богданівчан створили місцеву общину євангельських християн-баптистів.

П'ять уродженців села здобули вчений ступінь. Серед них — доктори економічних наук А.Г. Покритан і П.М. Калініченко, доктор медичних наук В.Ф. Наконечний, кандидат фізико- математичних наук В.Г. Корніч, кандидат історичних наук В.В. Васенко.

Рідну землю у своїй збірці “Я пахну травами степними” оспівав поет-богданівчанин В.М. Клименко. Жительки села Л.М. Гончаренко та Г.М. Протасенко — відомі майстрині-вишивальниці.

Джерело: "Подорож Златокраєм. Нарис історії та сьогодення Золотоніського району", Голиш Г.М., Голиш Л.Г., Пономаренко М.Ф.
Фото: Богдани, неначе писанка село

04

05

Богданівські жінки у традиційному українському одязі

06

07

08

11

Будинок культури

12

13
15

16

17

18 день села 2009

Святковий концерт на день села у 2009 році

Читайте також

comments powered by HyperComments