Історичний огляд золотоніських поселень: Антипівка [ФОТО, ВІДЕО]

Антипівка гербСело Антипівка, центр однойменної сільської ради, розташоване за 9 км на північ від райцентру в басейні річки Золотоношка. У межі населеного пункту входять колись окремі поселення — село Слюжчина Слобідка та хутір Голубки. Тамтешня місцевість — рівнинно-низовинна, місцями заболочена і погорблена, багата на різноманітну рослинність.

Найближчими сусідами Антипівки є села Мицалівка, Богуславець, Ковтуни, Подільське, Нова Дмитрівка, а також Бакаївка, яка підпорядковується Антипівській сільській раді. За 6 км на захід від села пролягає автодорога Черкаси — Шрамківка.

Село розташоване на площі 173 га, тут 8 вулиць і 6 провулків загальною протяжністю 12 км. Назви сільських вулиць та кутків віддзеркалюють історію Антипівки та особливості місцевості: Голубки, Дворець, Слюжчина.

Антипівка — це село середньої руки: тут налічується 405 господарств з населенням 805 жителів. Демографічна ситуація невтішна: у 2005 році, наприклад, народилося лише 2, померло — 24 (-22). Близько 35 % місцевої людності — пенсіонери. Найпоширенішими прізвищами в селі є Каневський, Ковтуненко, Різник, Сень. До місцевих жителів слід звертатися антипівці, антипівчани.

Антипівка належить до старих населених пунктів нашого краю, їй уже близько 380 років. Село вперше згадується в історичному документі “Тарифі подимного податку Київського воєводства", датованому 1631 році. Станом на 1628 рік повідомляється про Антипівку як про слободу, тяглові селяни якої виплачували шляхтичу Богухвалу Олексичу подимний податок (93 злотих на рік). Оскільки село не згадується в документах ревізії Черкаського староства (1622 році), можна припустити, що воно виникло між 1622 і 1628 роками.

антипівка карта

Щодо походження назви села, то з'являється спокуса пов’язати її з грецьким словом “антипас", що тлумачиться як “заступник батька”. Однак все значно простіше. Як і багато інших ойконімів, назва села має антропонімічне походження і пов'язана з іменем його першопоселенця, якогось Антипа. Особове ім'я Антип має грецьке походження й означає “упертий”, “міцний", “підпора” (за словником) і “за всіх" (за церковним календарем).

Залишається загадкою, чому французький інженер Боплан не позначив Антипівку на своїй карті, адже на той час вона стала помітним поселенням. Козаки Антипівського куреня Золотоніської сотні взяли участь в основних битвах Національно-визвольної війни середини XVII ст.

У 1730 році в Антипівці було зафіксовано 11 козацьких дворів, а за так званим “Румянцевським переписом" (1767 році) — 79 дворів з населенням 610 жителів. Місцеві жителі утримували багато живності: 88 голів коней, 186 волів, 135 корів, 1035 овець і 457 свиней.

Козацький хрест

Козацький хрест

За описами Київського намісництва (80-ті років XVIII ст.) у селі було вже обліковано 274 двори, а людність становила 940 мешканців. При цьому 1 господарство було дворянським, 3 — різночинськими, 3 — належали церковникам, 65 — виборним козакам, 141 — козакам-підпомічникам, 68 — залежним селянам (посполитим і козацьким підсусідкам). На той час значна частина земельного фонду села потрапила в руки можновладців. Як зазначено в документі, “оные владения” належали полковому судді Василевичу, відставному підпоручику Стеблинському та прапорщику Леонтовичу. Історичні джерела фіксують надзвичайну ситуацію, в яку потрапила Антипівка у результаті природної стихії. Потужний градобій (градини завбільшки з куряче яйце), який випав 18 липня 1759 року, ущент знищив посіви й городину, пошкодив сільські оселі.

Реформа 1861 році викликала в селі значні зміни та пожвавлення економічного життя. На 1900 році в Антипівці (Золотоніської волості) налічувалося 185 дворів і проживало 826 жителів. За переписом 1910 році кількість господарств збільшилася до 217 (з них — 191 козацьке і 8 селянських), а населення становило вже 1111 мешканців. Антипівчани загалом володіли 1853 десятинами землі, її розподіл був украй нерівномірним. В той час, як 3 господарства мали понад 50 десятин землі, 6 господарств зовсім були позбавлені орних угідь, а 43 засівали менше 1 десятини. Землю тоді обробляли 114-ма однолемішними плугами, 149-ма сохами, 223-ма дерев’яними боронами, в упряжі було 185 коней і 41 віл. У 1910 році посівні площі Антипівки мали такий вигляд: 204 десятини — жито, 264 — яра пшениця, 90 — ячмінь, 128 — овес, 192 — гречка, 75,5 — просо, 11 - соняшник, 6 — льон та коноплі, а 34 десятини відвели під городину.

Збільшилося поголів’я худоби та птиці. У той період антипівчани утримували 305 голів великої рогатої худоби (в т.ч. 94 корови), 205 овець, 136 свиней, 1568 курей, 133 качок, 128 гусей. 19 жителів села пасічникували, вони мали сумарно 332 вулики.

Зібране збіжжя селяни переробляли на 8 місцевих вітряках та олійниці. Замовлення антипівчан виконували 9 теслярів, 6 кравців, 4 шевці, 2 ковалі, 17 ткачів.

Житель Антипівки Барчан Лука Афанасійович, 1890 рік

Житель Антипівки Барчан Лука Афанасійович, 1890 рік

Духовним центром Антипівки стала споруджена в 1890 році дерев’яна церква Святої Параскеви (на місці раніше згорілої). У 1874 році була відкрита земська початкова школа, в якій станом на 1 січня 1908 року навчалося 120 учнів (хлопчиків). Дівчатка, очевидно, навчалися в розташованому неподалік на хуторі Дача єпархіальному жіночому училищі. Рівень писемності тамтешніх жителів був дещо вищим, ніж в інших селах — 34%. Проте в жіночому середовищі він залишався невисоким — 15 %. 13 мешканців мали «інтелігентні» заняття. Народна бібліотека при земській школі, яка окрім учнів обслуговувала й доросле населення, мала фонд із 3530 найменувань книг.

церква святої параскеви

В Антипівці народився видатний поет і перекладач, активний діяч Кирило-Мефодіївського товариства, соратник Тараса Шевченка Олександр Навроцький.

Сотні антипівчан взяли участь у подіях Першої світової війни. Між тим, у селі наростали антивоєнні настрої і 4 лютого 1917 році місцеві жителі зібралися на загальні збори та надіслали на адресу Тимчасового уряду резолюцію з вимогою “розпочати мирні переговори, щоб покласти край безцільній бойні”.

1914 рік

1914 рік

жителі антипівки 02

жителі антипівки 03

жителі антипівки

З установленням більшовицької, у 1920 році Антипівка стала центром сільської ради, до якої входили села Слюжчина Слобідка та хутори Бакаївка, Голубки, Дача, Котлюбівка, Моркви. За переписом середини 1920-х років в Антипівці налічувалося 298 господарств з населенням 1116 мешканців (542 чоловіки і 574 жінки).

У 1929 році сільські незаможницькі господарства об’єдналися в ТСОЗ, а наступного року на базі цієї структури було створено колгосп “Шлях до соціалізму”. Його правління очолив Л. Федина. Антипівський колгосп домагався досить пристойних виробничих показників. За спогадами старо­жилів, сільські “ударниці”  Бокова та Дентга вирощували по 400-500 центнерів цукрових буряків з гектара.

Антипівські парубки, 1925 рік

Антипівські парубки, 1925 рік

Голодний апокаліпсис 1932-1933 років боляче вразив Антипівку: у ті страшні часи померло 212 жителів села (кожний шостий). 41 антипівчанин став жертвою сталінських репресій.

Наприклад, у 1930 році було проведено судовий процес у справі “шкідниць­кої куркульської організації” в Антипівці. У матеріалах суду зазначалося, що цю “організацію” створили “куркулі Петруша, Морква та піп Балецький” начебто з метою зриву колективізації і навіть підготовки антирадянського повстання. Документ завершується типовим для тих часів підсумком: “антипівські бідняки й середняки, довідавшись про змову, вимагають негайно розстріляти їх керівників”.

Антипівський хор, 30-ті роки

Антипівський хор, 30-ті роки

жителі антипівки 04 30-ті роки

Антипівські жінки, 30-ті роки

Учасниками Другої світової війни стали 176 жителів Антипівки, близько 100 не повернулися до рідних домівок. За мужність і героїзм орденом Слави 3-го ступеня були нагороджені фронтовики До­рошенко та Федина, Червоної Зірки — Кононець,  Пархоменко, Строкань, Сень (двома), Степаненко, Федина, Чимис, Чубар, Щербина. Бойова звитяга 11 антипівчан відзначена медаллю “За відвагу".

На хвилі укрупнення сільгоспартілей у 1950 році відбулося об’єднання антипівського колгоспу з Слюжчино-Слобідським. Відтак, виникло єдине господарство – колгосп “Дружба”, його правління очолив Л.С. Замига. Рішенням Черкаського облвиконкому від 12 липня 1958 року село Слюжчина Слобідка та хутір Голуб
ки увійшли в територіальні межі Антипівки.

Випускники місцевої школи, 1952 рік

Випускники місцевої школи, 1952 рік

Вихованці дитячого садочка, 1959 рік

Вихованці дитячого садочка, 1959 рік

У 1969 році колгосп був реорганізований у радгосп “Золотоніський”, його директором став П.М. Гамоцький, потім Г.О. Величко. Господарство, за яким було закріплено 1975 гектар сільгоспугідь, спеціалізувалося на вирощуванні зернових культур і розведенні великої рогатої худоби м’ясо-молочного напряму.

антипівська школа 1969

Антипівська школа, 1969 рік

антипівська школа

Економічні успіхи радгоспу дозволили значно збільшити свої прибутки і розгорнути соціально-культурне будівництво. У 1970-1980-х роках було збудоване нове приміщення школи, будинку культури, впорядковано центр села та сільські дороги. Понад 20 років місцеву сільраду очолював Ф.З. Здоровий.

Першокласники, 1985 рік

Першокласники, 1985 рік

У цей найуспішніший період розвитку місцевого господарства його кращі працівники були номіновані високими державними відзнаками. За високі виробничі досягнення орденами Трудового Чер­воного Прапора та “Знак Пошани” нагородили сви­нарок Ілляшенко, Каневську, Трудо­вого Червоного Прапора – свинарку Ілля­шенко, Трудової Слави 3-го ступеня – доярку Шкурко, “Знак По­шани” — механізаторів Здорового, Різника (старшого), Сусла, фуражира Будюка, свинарку Шакулу.

Будюк Дмитро Прокоповичя

Фуражир Будюк Дмитро Прокопович

На початку 1990-х років радгосп повернув собі попередню назву — “Дружба”, а згодом був реоргані­зований у КСП “Красногірське”, його очолив О.Г. Величко, що продовжив справу свого батька.

На поч. XXI ст. місцеве госпо­дарство набуло статусу дочірнього підприємства ПАТ “Золотоніський маслоробний комбінат” під попе­редньою назвою, а згодом було реорганізоване в ТОВ.

З 2011 року тут функціонує Красногірський олійний завод.

Джерело: "Подорож Златокраєм. Нарис історії та сьогодення Золотоніського району", Голиш Г.М., Голиш Л.Г., Пономаренко М.Ф.

Антипівка 01

Антипівка 02

Антипівка 03

Антипівка 04

Антипівка 05

Антипівка 06

Антипівка 07

Антипівка 08

Антипівка 09

Антипівка 10

Антипівка 11

Антипівка 12

Антипівка 13

Урвища біля Антипівки

Урвища біля Антипівки

Антипівка 14

Красногірський олійний завод 02

Красногірський олійний завод

Красногірський олійний завод 03

Красногірський олійний завод 04

Красногірський олійний завод

 

Читайте також

comments powered by HyperComments