Невдовзі після лютневої революції 1917 року у Золотоноші встано­вилося фактичне тривладдя. Органом Тимчасового уряду став міський гро­мадський комітет, який складався переважно з денаціоналізованого чиновництва. Поряд із цим виникла Рада робітничих і селянських депутатів, а в травні 1917 р. з ініціативи “Громади” було утворено Золотоніську повітову раду як крайовий орган Центральної Ради.

Восени 1917 року у місті поширюються більшовицькі ідеї. Тоді ж було утворено Золотоніську більшовицьку організацію, яка, однак, була нечисленною і довірою мас тоді не користувалася.

У ході радянсько-української війни кінця 1917 — поч. 1918 років 16 січня червоногвардійський загін Бабенка витіснив війська Центральної Ради із Золотоноші. Але з його відходом Золотоніський стрілецький курінь під командуванням Островського, члена Центральної Ради, відновив її владу в місті. 18 лютого Золотоноша знову опинилася під контролем більшовиків, проте ненадовго, бо вже 17 березня 1918 року вони змушені були залишити місто під натиском австро-німецьких військ.

Золотоноша стала центром 1-го (травень 1918 року), а також 2-го (листопад 1918 року) збройного повстання, яке увінчалося вигнанням кайзерівців з міста 27 листопада. Проголошена в Полтаві Директорія поширила свій уплив і на Золотоношу. Проте через кілька днів контрольований більшовиками 1-й Золотоніський повстанський полк оточив і роззброїв посланий сюди Директорією Чорноморський кіш, тому влада опинилася в руках ревкому па чолі з більшовиком Ємцем.

У травні 1919 року Золотоношу захопили загони отамана Григор’єва, проте вже в ніч на 15 травня бійцями Задніпрянської бригади григор’євців було вибито з міста. Проте й цього разу більшовицька влада була відновлена ненадовго: 17 серпня в Золотоношу вступили денікінські війська. Лише 26 грудня 1919 року 60-та стрілецька дивізія та 3-тя окрема кавалерійська бригада Червоної армії очистили місто від денікінців. Цього разу радянська влада в місті утвердилася остаточно.

В адміністративному статусі Золотоноші відбулася ціла низка змін. Місто спочатку стало повітовим центром новоствореної Кременчуцької губернії, а з її ліквідацією у 1922 році — Полтавської. З 1923 року Золотоноша — центр однойменного району у складі спочатку Золотоніської, а пізніше Черкаської і Шевченківської округ. Із запровадженням обласного поділу в 1932 році місто спочатку було підпорядковано Київській, а в 1937 році — Полтавській областям.

З 1920 року Золотоноша виконувала ще й роль центру приміської сільради, якій були підпорядковані село Нова Дмитрівка та хутори Винників, Гринця, Єлизаветин, Єщенків, Згар-Дараганшина, Згар-Слюсарівка, Любарський, Мелесівка, Саранчі, Суровців, Тетянівка, Троя, Ярки. За переписом 1926 року у Золотоноші налічувалося 1932 господарства з населенням 16233 мешканців (7778 чоловіків і 8455 жінок).

Після революції та громадянської війни економіка міста перебувала в стані руїни, а населення потерпало від нестачі найнеобхіднішого. Через відсутність сировини, енергетичних ресурсів і коштів майже всі підприємства Золотоноші по суті припинили свою роботу. Уже наприкінці 1920-х років було відновлено роботу майже усіх довоєнних підприємств — двох млинів та чинбарень, лікеро-горілчаного та пивного заводів, махоркової фабрики, трьох цегелень, електростанції. Розпочалися інтенсивні роботи з видобутку торфу на прилеглих до Золотоноші болотах. Непманом Двоскіним було відбудовано чавуноливарну майстерню.

На початок 1930-х років припадає досить інтенсивна індустріалізація міста, яка перетворила його в помітний промисловий центр. Найпотужнішим підприємством Золотоноші став ремонтно-механічний завод, на якому в середині 30-х років працювало понад 400 робітників, а щорічна продукція випускалася на суму 1,6 млн крб. Новий цегельний завод виробляв 12 млн штук цегли щорічно. Реконструйована міська електростанція вдесятеро збільшила виробництво електричної енергії.

У 1930-1932 роках стали до ладу кілька нових підприємств: м’ятний, масло­робний, конопляний, крохмале-патоковий заводи, швейна фабрика та чинбар­ня, а в 1937 р. — м’ясокомбінат. Кустарі об’єднувалися в промислово-коопера­тивні артілі, зокрема “Червоний харчовик”, “Ощадність”, “Коопшвей” (1930), “Перемога» (1931), “Кооперація” (1932), ім. 16-річчя Жовтня (1933), “Новий побут”, “Змички”, “Червоний візник”, “Керамік” (1934) та ін.

Докорінно змінилося і сільське господарство, яке за­лишилося пріоритетною формою зайнятості місцевого населення. Ще в 1922 році золотонісці організували першу сільгоспартіль. У ній об’єдналося 7 учитель­ських родин, які почали господарювати на 135 десятинах землі. Згодом на околицях міста виникли 4 земгромади — Струнківська, Загреблянська, Затроїцька та Миколаївська. У 1927 році Струнківську земгромаду було перетворено в ТСОЗ, а навесні 1928 року на її базі утворився колгосп “Надія”. Згодом виникли й інші колгоспи, зокрема “Вільний шлях” (Загребляиська земгромада, голова — О. Чайка), ім. Шевченка та ім. Петровського (Затроїцька, І. Бур’ян), ім. Будьоного (Загреблянська, О. Орел), ім. Калініна та ім. Баха (х. Згар). Уже на початок 1930-х років насильницьку колективізацію було завершено. Певну роль у розвитку сільськогоспо­дарського виробництва відіграла створена у 1930 року Золотоніська МТС.

Золотонісці, як і інші їх краяни, пережили жах голодомору 1932—1933 рр., більше тисячі їх померло голодною смертю. Сотні жителів міста стали жертвами незаконних сталінських репресій. Серед них — відомі письменники О. Островський, Ю. Гедзь (Савицький), просвітник М. Злобинець, учитель О. Денисенко та багато інших.

Попри труднощі й негаразди місто зростало: його людність на 1939 р. сяг­нула 18351 мешканець. Розгорнулося житлове будівництво: якщо у 1935 р. було споруджено 50 будинків, то в 1937 — вже 200. За цей час виріс новий житловий масив міста (у центрі), а 1940 році відкрита майстерня пошиття одягу.

У довоєнні роки певних успіхів було досягнуто в поліпшенні системи охорони здоров’я. Лікарню на 130 ліжок обслуговували 112 медичних працівників. У місті функціонували 3 поліклініки, електроводолікарня, 2 дитячі консультації, кілька аптек.

Позитивні зрушення спостерігалися і в галузі освіти. Уже на 1930 рік у місті було повністю ліквідовано неписьменність, а також впроваджено обов’язкове 7-річне навчання. У 1934 році 2400 міських дітей та підлітків навчалися у трьох середніх і одній неповно-середній школі. Фахову освіту давали педагогічний та агрономічний технікуми, медична школа, школа агротехніки та механізації сільського господарства.

Золотоніська районна бібліотека на кінець 1930-х років мала фонди 18900 томів. Для маленьких читачів відчинила свої двері дитяча книгозбірня.

Культурне обслуговування жителів міста здійснювали працівники міського будинку культури та клубу ремонтно-механічного заводу ім. Лепсе. Від 1935 року діяла звукова стаціонарна кіноустановка.

У сузір’ї найяскравіших представників світової науки чільне місце належить уродженцю Золотоноші, засновнику світової вітчизняної школи біохімії, академіку О.М. Баху. Розквіт його наукової діяльності припав саме па 20 — 30-ті року XX ст. Видатним ученим-індологом став золотонісець, академік О.П. Баранников.

Джерело: «Подорож Златокраєм. Нарис історії та сьогодення Золотоніського району», Голиш Г.М., Голиш Л.Г., Пономаренко М.Ф.