Семен Скляренко — від золотоніського гімназиста до радянського класика [ФОТО, ВІДЕО]

Скляренко молодийСемен Дмитрович Скляренко народився 26 вересня 1901 року в селі Прохорівці на Черкащині, в родині зубожілого селянина. Навчався в місцевій школі, потім — у Золотоніській гімназії. Уже в той час він багато читав, захоплювався літературою. A пізніше й сам почав писати: 1919 року в місцевій газеті “Голос труда” було надруковано його перший твір — вірш “Гімн праці”.

Дід Семена Скляренка, також Семен, все життя прожив у Прохорівці Канівського району. Він – потомствений козак Прохорівської козацької сотні. З дружиною мали двох синів – Дмитра і Афанасія. Але вік Семена Скляренка був недовгим – в одному з кулачних боїв, які у ті часи були в моді, він загинув. Вдова вийшла заміж удруге – за місцевого козака Степана Негрея і народила йому ще чотирьох синів. Після смерті вітчима найстарший із синів Дмитро був за головного, рано пішов працювати матросом на річковий пароплав, згодом став на кораблі стерновим. Одруження у цій ситуації довелося відкласти – з 18-річною Євдокією побрався лише у 32 роки. Євдокія Стоянова була з роду збіднілих дворян. Дівчина закінчила Золотоніську гімназію і мала диплом учителя. Але вчителювала лише два роки – народила п’ятьох дітей, отож усе життя була домогосподаркою. Молода невістка мусила жити в тісній хатині разом із свекрухою і п’ятьма ще неодруженими чоловіковими братами. Рятуючись від тісноти, у теплу пору року Євдокія плавала на кораблі по Дніпру разом з чоловіком-стерновим, який мав окрему каюту. Саме на кораблі "Ратмир", неподалік Кременчука, і народився Семен Скляренко. Хоча в документах місцем народження значиться село Прохорівка.

Коли у сім’ї було вже двоє дітей, Євдокія наполягла на тому, щоб чоловік покинув плавання. Дмитро влаштувався касиром на річкову пристань. Через два роки став начальником пристані і працював там до кінця життя. Помер Дмитро у 1919 році від тифу, залишивши Євдокію з чотирма дітьми (старший помер). На той час родина мала свій будинок, який недорого придбали у 1914 році у поміщика, який виїжджав за кордон. У спадок Скляренкам дісталося і піаніно. Семен Скляренко самотужки вивчився грати на цьому інструменті. Євдокія Федорівна добре знала українську, російську і навіть французьку та німецьку мови, багато читала. Діти Скляренків вважалися освіченою, прогресивною молоддю – всі вони закінчили Золотоніську гімназію.

У перші роки радянської влади Семен організував у селі драмгурток, вів активну просвітницьку роботу. Перші вірші і нариси Семен Скляренко написав у гімназії, друкувався в пресі.

 Після закінчення гімназії наприкінці 1919 року юнак повертається до рідного села, працює бібліотекарем, учителює, водночас друкується в періодичній пресі. Його поезії, нариси, оповідання публікуються в київських газетах “Більшовик”, “Селянська газета”, альманасі “Вир революції”. У Прохорівці доклав багато зусиль, щоб вберегти бібліотеку Михайла Максимовича, зберегти дуб Шевченка. Після армії працює відповідальним секретарем окружної газети "Радянська думка" в Черкасах (нині в цьому приміщенні – редакція газети "Черкаський край"). У 1927 році Скляренко переїздить до Києва, працює в республіканських газетах та журналах.

Письменник написав багато оповідань, повістей, романів. У своїй творчості Семен Скляренко використовував матеріали з історії рідного краю, описував події, які відбувалися на Канівщині і в Прохорівці. Використовує у творах прізвища односельців: Давид Гурин, Мерега, Іван Стоян; назви кутків села, річечок: Оріховка, Коноплянка, Савранка, Видумка, Узвіз, Кумина Коса, Киселівка. З любов’ю описує Дніпро. Він і сам любив на човні мандрувати цієї величною рікою. Вершиною історичної тематики стали романи про період зміцнення і розквіту Київської Русі – "Святослав", "Володимир". На жаль, трилогію письменник не встиг написати – написано лише кілька глав третьої книги "Ярослав".

У роки Другої світової війни Семен Скляренко був військовим кореспондентом, нагороджений орденами і медалями. У післявоєнні роки продовжував письменницьку працю. Іменем Семена Скляренка названо вулиці в Києві та Прохорівці, гімназію та вулицю у Золотонші. Теплохід "Семен Скляренко" курсував Дніпром. На жаль, нині його не видно...

Будинок по вулиці Шевченка в якому квартирував Скляренко під час навчання в гімназії

Скляренко Альбрехт

Підпільний літературний гурток гімназистів (Скляренко вгорі ліворуч)

Завідувач сільського відділу газети ПРолетарська правда на зльоті сількорів. Київ, 1928 р.

Скляренко на фронті

Скляренко на фронті 02

На фронті

Серед письменників-фронтовиків на пленумі спілки радянських письменників України, 8 липня 1944

В останні роки життя 01

В останні роки життя 02

В останні роки життя 03

В останні роки життя

Скляренко серед групи екскурсантів на Тарасовій горі у Каневі

Скляренко у Криму 1956

Севастополь, 1956 рік

Скляренко у Криму (1960)

Севастополь, 1960 рік

Ялта

Рішення про присвоєння

Рішення Черкаської обласної ради трудящих депутатів про присвоєння Золотоніській середній школі №4 імені Семена Скляренка

Запрошення 010002

Запрошення на вшанування 02

Урочиста лінійка біля старої будівлі школи з нагоди надання навчальному закладу імені Скляренка

Запрошення на вшанування

Пароплав Дніпровської флотилії СД 1966

Могила

Місце поховання Семена Скляренка

За матеріалами:

1. Київ: Енциклопедичний довідник / За редакцією А. В. Кудрицкого. — К.: Головна редакція Української Радянської Енциклопедії, 1981. — 736 с., іл;
2. "
Автор "Святослава" і "Володимира" козак Семен Скляренко народився на кораблі", Прес-центр
3. Архівні матеріали музею Золотоніської гімназії
4. ТРК "Глас"

Читайте також

comments powered by HyperComments