Привид технічного прогресу, соціальні конфлікти та наростання бунту — Початок XX століття у Золотоноші

Золотоноша, вулиця Шевченка на початку 20 ст.

На початку XX ст. край залишався аграрним, але помітними були й зрушення в розвитку промисловості: здійснювалося технічне переоснащення діючих підприємств та з’являлися нові. Зокрема, з 1902 р. у м. Золотоноша розпочав роботу паровий млин Зархина-Рабиновича із застосуванням більш передового вальцового (замість жорнового) помолу. Згодом у місті з’явилися ще два таких млини.

Було споруджено також 3 чинбарні, З махоркові фабрики та інші дрібні підприємства. Невеликі промислові підприємства, переважно гуральні, цегельні та парові млини, працювали також і в селах району, наприклад у Гельмязові, Домантові, Крупському, Піщаному, Хрущівці тощо. У 1911 р. найбільші підприємства Золотоноші дали продукцію на 415 тис. крб.

Пожвавленню економічного життя краю сприяло завершення в 1912 р. будівництва залізниці Бахмач — Одеса, що пролягала територією Золотоніщини. Прикметою нових часів стало виникнення низки банково-кредитних установ, зокрема в повітовому центрі — торговельно-промисло­вого і сільськогосподарського товариства взаємного кредиту, банківської контори Майліса (1910 р.), земського банку (1912 р.).

Золотоноша, вулиця Шевченка на початку 20 ст

"Бізнес-квартал" початку XX століття. Зображений архітектурний ансамбль можна спостерігати на вулиці Шевченка і нині

Значна частина населення краю займалася кустарними промислами, причому Золотоніський повіт був лідером у цій виробничій сфері. Зокрема, у 1912 р. в повіті працювали 5941 кустар із 19500, облікованих на Черкащині (понад ЗО %). Традиційними заняттями кустарів були гончарство, ткацтво, шевство, кравецтво, бондарство, ковальство, візництво та ін.

Селянство страждало від безземелля та малоземелля. На 1910 рік 6,2 % селян краю не мали землі, а 62 % — робочої худоби. Це змушувало багатьох залишати насиджені місця і шукати заробітки на економіях Таврії, шахтах Донбасу, копальнях Кривого Рогу, рибальських шаландах Азовського та Чорного морів.

Не мала особливого успіху на Золотоніщині та не поліпшила життя селян і столипінська аграрна реформа (1906 — 1910 рр.). Лише близько 10 % селян виділилося на відруби, невелика кількість створила хутори та переселилася у східні райони імперії. І все ж реформа сприяла розвитку ринкових відносин.

На початку XX ст. на Золотоніщині набувають поширення різні форми кооперативної діяльності, насамперед споживчої та кредитної кооперації. Зокрема, якщо в 1902 р. у Золотоноші було зареєстровано 3 споживчі товариства, то в 1912 р. — уже 24; вони продали товарів на суму 151,8 тис. крб. (по 72 коп. на 1 особу). 17 споживчих кооперацій відпускали товари в кредит.

Золотоноша, початок 20 ст.

Для цього часу характерне збільшення виявів соціальних конфліктів, посилення революційної боротьби. У 1902 р. повіт охопив селянський рух. Було виявлено чимало прокламацій Полтавського комітету РСДРП. У січні 1904 р. місцеві соціал-демократи об’єдналися в Золотоніську повітову організацію, її фундатором став Равич-Черкаський. На Золотоніщині поширювалася газета “Іскра". Соціал-демократичні групи виникли в Ковраї, Коробівці, приватній гімназії та друкарні м. Золотоноша. Селянство перебувало під впливом українських соціал-демократів, есерів, а евреї-міщани — Бунду.

Краяни взяли активну участь у народній революції 1905- 1907 рр. На заклик соціал-демократів 7 серпня 1905 р. в Золотоноші відбулася велика демонстрація під гаслами “Хай живе революція!”, «Геть самодержавство». З осені 1905 до весни 1906 р., майже 7 місяців, страйкували робітники парового млина М. Зархіна та Я. Рабиновича. Вони висунули економічні вимоги.

-0mgM7_MCRA

Кульмінацією революційних виступів наших краян стало Золотоніське збройне повстання 18 жовтня 1905 р., у ході якого молодь та селяни Золотоноші, Коробівки, Вільхів захопили центр міста, розгромили поліційне управління, волосну управу, поштово-телеграфну контору, звільнили заарештованих. Військова команда відкрила вогонь, кількох повстанців було поранено. Повстання було придушено, а понад 50 найбільш активних учасників віддали під суд. За вироком Київського військово-округового суду ватажка повстання П. Величка було ув’язнено у Шліссельбурзькій фортеці. Один з очільників виступу Дерсевіль урятувався втечею за кордон.

Заворушення охопили й армію та флот. Учасником революційного повстання на броненосці “Потьомкін” (червень 1905 р.) став уродженець с. Богушкова Слобідка Карпенко.

Досить великого розмаху набрав селянський рух. Так, восени 1905 р. селяни Піщаного зажадали від дідича Ілляшенка віддати їм землю в оренду. Проте поміщик викликав військову команду, яка втихомирила селян. У 1906 р. аграрні рухи розгорілися з новою силою. Зокрема, в Гельмязові селями виходили на поміщицьке поле і знімали сільгосппрацівпиків із робіт у їхній розпал.

Nz7wrcMa-f8

Посилювалася іі боротьба проти національного гноблення. У 1905 р. демократична інтелігенція Золотоніського повіту провела моніторинг 378 осіб з мовного питання. 324 з числа опитаних висловилося за викладання в школах українською мовою. Проте перша народна революція зазнала поразки. У 1907 р. було розгромлено Золотоніську повітову організацію РСДРП. її керівника Осинського було заслано на три роки до Єнісейська, Бужанського розстріляно,  Мінциківську кинуто до в’язниці.

Урядова реакція, що настала після поразки революції, не зупинила народно-демократичних рухів. Боротьбу за національні права народу вела організація “Громада”, створена в 1906 р. і очолювана Злобинцем. Громадівці створили гурток кобзарів, поповнювали бібліотеки українською літературою, збирали кошти для політкаторжан.

У 1910 р. відновила свою роботу Золотоніська організація РСДРП (Безуглій, Бернштейн, Краснопольська та ін.). Поширювалися антиурядові листівки.

Великі страждання краянам принесла Перша світова війна. Чоловіче населення мобілізовувалося в діючу армію, зросли усілякі побори з селянських родин. Зубожіння, викликане війною, та поразки на фронтах посилили антивоєнні настрої в краї. Наприклад, у 1916 р. золотоніські хористи відмовилися співати гімн “Боже, царя храни” в земському будинку.

златогор

З 1916 р. на Золотоніщині почали масово з’являлися дезертири, війна дедалі більше ставала непопулярною. З другого боку, чимало наших земляків виявило на фронтах Першої світової війни мужність і героїзм, десятки були відзначені Георгіївськими хрестами та іншими нагородами. Зокрема, Келепа (Бубнівська Слобідка) було нагороджено трьома Георгіївськими хрестами, а Шевченка (Зорівка), Стороженка (Гельмязів), Кисломеда та Цюру (Домантів) — двома.

Керівним органом регіонального самоуправління в Золотоноші було повітове земство, за одностайними оцінками одне з найпрогресивніших на Полтавщині за своїм складом. У різний час у ньому працювали такі відомі люди, як учений-епциклопедист Максимович, історики Лучицький, Науменко, всесвітньо відомий борець Піддубний, поет Савич. Зусилля земців забезпе­чили позитивні зрушення в системі охорони здоро­в’я краю. На території Золотоніщини поряд із повітовою (головний лікар Альтшулер) працювали ще три дільничі лікарні, а саме Гельмязівська (лікар Ямпольський), Деньгівська (Фон-Крузе) і Чернещинська (Вороніна). Упродовж короткого часу лікарем Деньгівської дільниці працював відомий медик і духівник Войно-Ясенецький. До речі, ліку­вання, включно з меди­каментами, було безкоштовним.

Золотоніське земство

Повітове Земство. Нині - Золотоніська РДА

Однак у цілому рівень ме­дичного обслуговування населення був незадовіль­ним, що спричинило значну смертність серед населен­ня. Незважаючи на це, природний приріст насе­лення мав досить пристойні показники: людність повіту в 1908 р. збільшилася на 8788 осіб і сягнула чисель­ності 26501 жителів.

Певні зрушення сталися і в розвитку культури. Збільшилася кількість зем­ських та державних (міні­стерських) шкіл, середніх закладів. У 1906 р. в Золотоноші розпочала свою роботу чоловіча прогімназія (згодом — гімназія), у якій здобували середню освіту відомі українські літератори  Скляренко та  Терещенко. У 1904 р. жіночу прогімназію було перетво­рено у 7-класну гімназію.

Золотоніська жіноча прогімназія

Золотоніська жіноча гімназія. Нині - Технічна школа Укрзалізниці

На 1 січня 1905 р. у Золотоніському повіті працювали повітове училище, З міністерські школи,  міська приходська, міська початкова та 68 сільських початкових шкіл. У 1908 р. в земських школах навчалося 7379 учнів (6145 хлопчиків і 1234 дівчинки), у церковно-парафіяльних 3256 (1985 хлопчиків і 1271 дівчинка) і в школах грамоти 917 (614 хлопчиків і 303 дівчинки).

Золотоніські гімназсти

Золотоніські гімназсти

Розвивалася бібліотечна справа. На поч. XX ст. працювала земська публічна бібліотека (платна, завідувач — Кононович), міська народна читальня (зав. Резунов), а також бібліотеки та читальні в селах Богушкова Слобідка (Знайкова), Гельмязів (Борисюкова), Деньги (Шелухін), Дмитрівка (Корніенко), Домантів (Сергієнко). У 1915 р. розпочала свою роботу Міщанська бібліотека з книжковим фондом 204 томи. Невеликі книгозбірні мала й більшість земських початкових шкіл. Працювали також бібліотеки при церквах.

Пожвавилася видавнича діяльність. Напередодні війни в повітовому центрі працювали дві друкарні, літографія і типографія. Видавалися газети “Вестник” (орган прогресивних сил) і “Золотоношский голос” (рупор консерваторів). Значну видавничу роботу проводило земство, яке загалом видало понад 200 різноманітних документальних збірників (“Доклады”, “Журналы”, “Отчеты”, “Сметы” тощо). Вони є цінним джерелом вивчення історії краю того періоду.

Звіт Золотоніської земської управи за 1913 рік

Звіт Золотоніської земської управи за 1913 рік

Свій внесок у золотий фонд української літератури зробили майстри слова Золотоніщини.

Тяжке життя трудового люду знайшло відображення у високохудожніх поезіях Білиловського (с. Вознесенське). Протестом проти соціальної несправедливості і поривом до волі пройняті віршо­вані твори Худоби (Гельмязів) та Домантовича (Домантів). Побут українців відтворювали п’єси Грабини.

У 1910 р. коштом місцевих меценатів у Золо­тоноші було споруджено стаціонарний театр па 500 місць, один із перших на Лівобережжі. У ньому по­бували з гастролями кори­феї українського театру Заньковецька (1904 р.), Саксаганський (1913р., 1914 р.), Романицький (1914 р.). Кілька разів Золотоніський театр відвідав місто зі своєю хо­ровою капелою і основоположник української класичної музики Лисенко. Саме на сцені Золотоніського аматорського театру й розпочала свій творчий шлях осяйна зірка театрального мистецтва Наталія Ужвій.

Золотоніський театр у 1910 році

Золотоніський театр у 1910 році

Духовними центрами краю були Красногірський жіночий монастир та понад 30 (на нинішніх теренах Золотоніщини) церков. Серед них — Свято-Успенський собор у Золотоноші та церкви: Троїцька (Гельмязів, Коврай, Драбівці, Піщане), Параскеївська (Антипівка), Стретенська (Богуславець), Успенська (Богушкова Слобідка), Іоно-Богословська (Крупське), Покровська (Калетники, Ковтуни), Аристратиго-Михайлівська (Бубнівська Слобідка, Деньги, Коробівка, Сеньківці), Ново-Успенська (Кропивна), Іллінська (Вільхи), Вознесенська (Богдани, Вознесенське), Преображенська (Плешкані), Саввінська (Шабельники) та інші.

Джерело: "Подорож Златокраєм. Нарис історії та сьогодення Золотоніського району", Голиш Г.М., Голиш Л.Г., Пономаренко М.Ф.

Сучасна вулиця Черкаська. Вигляд з перехрестя з вулицею Шевченка

Сучасна вулиця Черкаська. Вигляд з перехрестя з вулицею Шевченка

rIHzt1V05z0

x_0fd540ee

x_70b6befe

x_98689806

x_f7663f75

Читайте також

comments powered by HyperComments