Економіка, демографія та культура Золотоніщини у XIX столітті

Золотоноша 19 століття 1821 рікПерша половина XIX століття характеризується кризою феодально-кріпосницької системи. Продовжувало зростати дворянське землеволодіння. Напередодні селянської реформи, наприклад, поміщикам Томарам належало понад і 4 тис. десятин землі, Лукашевичам — понад 6 тис., а княгині Кочубей лише в районі Золотоноші 4,6 тис. дес. Великими землевласниками були також Кантакузени, Неплюєви, Тоцькі та ін. За соціально-становою структурою людність Золотоніщини дещо різнилася від населення Правобережжя. Переважали козаки: вони на той час налічували 64,5 тис. осіб, кріпаків було 55,5 тис. (40 %), державних селян — 8,1 тис., міщан і цехових — 3,2 тис., дворян — 1,6 тис.

Провідною галуззю економіки залишалося сільське господарство. Його характеризував рутинний стан техніки та відстала система землеробства. Господарювали дідівськими методами: переважали плуг, соха, серп, коса, граблі. Урожайність зернових та інших культур була досить низькою: близько 4-5 центнерів із десятини. Прогресивні для того часу технології виробництва сільгосппродукції застосовувалися хіба що в маєтку Тоцького (на х. Дубинка), де впроваджувалася багатопільна система та вирощувалися цінні породи сільськогосподарських тварин.

У краї розвивалося промислове виробництво, зокрема, його спиртова та борошномельна галузі. На початку позаминулого століття в повіті працювали 48 гуралень, 6 броварень, 6 солодовень, 623 вітряки, 168 водяних і 180 лодейних млинів. Було започатковано цукроварництво: невелике підприємство такого типу відкрилося в Гладківщині. У Папському займалися сукнарством. Поширювалися різноманітні ремесла, зокрема, в Золотоноші працювало 107 ремісників, у Бубнові та Піщані - по 24, у Домантові — 11. Функціонувало 49 кузень.

Не втрачало свого значення й чумацтво, чумакувало багато мешканців Золотоноші, Гельмязова та Кропивни. Загалом у Золотоніському повіті було зареєстровано 2443 чумацькі фури, хоча, напевно, їх було значно більше.

Неверовський 01Населення Золотоніщини брало участь у війні з наполеонівськими військами (1812 р.). Місцеве дворянське ополчення формувалося в Золотоноші, а козацьке — в Кропивні. У формуванні останнього активну участь узяв Іван Котляревський. Деякий час (з 1773 по 1776 р.) у Золотоноші мешкав уславлений герой війни проти наполеонівського нашестя Дмитро Неверовський, дивізія якого виявила героїзм під Красним та на Бородинському полі. На Ратному полі відзначилися посланці Золотоніщини Д. Юзефович, А. Іванов, С. Томара, М. Томара, брати Кантакузени. А. Кочубей (Софіївка) був нагороджений золотою шаблею “За хоробрість” та орденом Св. Володимира 4-го ст.

Карта Полтавської губернії 1821 року

Карта Полтавської губернії 1821 року

Криза кріпосницьких відносин вилилася в розгортання селянського та ліберально-демократичного руху. Стали типовим явищем селянські виступи проти свавілля поміщиків. Так, у 1851 р. відбулося заворушення селян Синьооківки, які протестували проти жорстокої їх експлуатації місцевим землевласником І. Лукашевичем. У тому ж році селяни Коробівки своєю худобою спасли посіви поміщика Я. Деркача. Активними діячами Кирило-Мефодіївського братства стали наші краяни О. Навроцький та М. Гулак, вони належали до революційно-демократичного напряму цієї антиурядової нелегальної організації.

Очевидна віджилість старої системи та наростання класової боротьби змусили царат піти на скасування кріпосного права в лютому 1861 р. Реформа не принесла селянам полегшення, адже в них було відрізано 18 % землі, а середній наділ на ревізьку душу (особу чоловічої статі) становив у повіті лише 2,5 дес. 1/5 селянських господарств не мали орної землі. Поміщикам належало 34,5 % ґрунтів, а кільком десяткам тисяч селянських родин — лише 43,6 %.

І все ж, завдяки реформуванню аграрного сектору селяни отримали кращі можливості для господарювання, а товарно-грошові відносини — потужний імпульс для свого розвитку. У пореформений період в Гельмязові та інших селах цієї волості працювали 2 млини з паровими двигунами, 34 вітряки, 7 олійниць, 6 кузень, 250 ткачів, 46 кравців та ін. Далеко за межами краю був відомий маєток Ф. Мерінга “Великой Коврай” площею 2200 дес., де застосовувалася 18-пільна система та був кінний завод.

Золотоніський повіт у 1876 році

Золотоніський повіт у 1876 році

Помітні зрушення відбулися і в промисловості. У 1896 р. став до ладу Золотоніський лікеро-горілчаний завод, цим було започатковано харчову фабричну промисловість краю. Розвитку торгівлі сприяло спорудження у 1897 р. вузькоколійної залізниці Бахмач — Красне, яка пролягала Золотоніщиною. Цією залізницею хліб із повіту відправлявся до північних губерній Російської імперії.

Золотоніський лікеро-горілчаний завод

Золотоніський лікеро-горілчаний завод

Той динамічний час характеризується позитивними демографічними процесами. Як випливає з додатка до звіту полтавського губернатора імператорові, за 1878 р. у повіті народилося 8275 дітей (4189 хлопчиків і 4086 дівчаток), в т.ч. 222 немовлят було віднесено до т.з. “незаконнонароджених”. Померло в тому році 5755, отже, за рахунок природного приросту людність збільшилася на 2520 осіб.

У другій половині XIX ст. виникають нові села та хутори. Документи того часу фіксують Дібрівку, Кедину Гору, Ковтунівку, Комарівку, Нову Дмитрівку, Снігурівку, Чернешину та Шкодунівку. Після реформи 1861 р. було запроваджено волосний поділ, і на території Золотоніщини (в її нинішніх межах) утворилося 5 волостей: Вознесенська, Гельмязівська, Золотоніська, Кропивнянська, Піщанська. Волості підпорядковувалися повітовій владі па чолі зі справником.

Культура Золотоніщини розвивалася досить мляво, адже царизм усіляко гальмував духовні процеси. Перші державні початкові школи було відкрито в Золотоноші (1820 р.), Кропивні (1842 р.), Гельмязові (1848 р.). Значно зросла чисельність шкіл у результаті ліберальних реформ 1860-х рр. Поряд із церковно¬парафіяльними школами у великих селах почали функціонувати земські початкові та подекуди — двокласні школи. У 1873 р. в Золотоноші було відкрито жіночу прогімназію, а в 1897 р. — нижчу сільськогосподарську школу. Незважаючи на ці зрушення, у 1885 р. на 4598 мешканців повіту припадала одна школа, а письменними були лише 4,5 % населення.

Золотоніська жіноча прогімназія

Золотоніська жіноча прогімназія

Бібліотечну справу в повіті було започатковано відкриттям 10 грудня 1895 р. Гельмязівської бібліотеки. Помітний слід залишили наші краяни в науці. Людиною-академією по праву називають геніального вченого, першого ректора Київського (Володимирського) університету Михайла Максимовича, родом із х. Тимківщина (Богуславець). Прославили наш край і п’ять його дядьків — Тимківських, усі вони були відомими вченими, державними діячами, майстрами слова. Питання фінансового права розробляв золотонісець І. Ю. Патлаєвський. Одним із перших докторів філософії України став уродженець Деньгів П.П. Канівецький. Його земляки, Василь Григорович та Григорій Васильович Демченки започаткували наукову школу права, працювали професорами Київського університету. Видатним математиком був М.Є. Ващенко-Захарченко, родом із Маліївки. Відомий учений-історик В.Г. Ляскоронський (м. Золотоноша) мав у своєму творчому доробку чимало глибоких досліджень з минулого України та нумізматики.

Певну роль у становленні нового українського письменства відіграв поет Костянтин Думитрашко (Копитько), відомий як автор слів знаменитої пісні “Чорнії брови, карії очі”. Водевілі і фарси А.Є. Ващенка-Захарченка (Маліївка) ставилися на сценах багатьох театрів. У 1897 р. у Золотоноші відкрився аматорський театр, на сцені якого грали не лише місцеві аматори, але й багато заїжджих знаменитостей.

Започаткувалася система охорони здоров’я. Завдяки зусиллям ліберальних діячів Золотоніського земства в 1866 р. було відкрито повітову лікарню на 25 ліжок. Наприкінці XIX ст. було відкрито й Гельмязівську лікарню. Проте в цілому стан охорони здоров'я залишався на низькому рівні.

Джерела:

1. "Подорож Златокраєм. Нарис історії та сьогодення Золотоніського району", Голиш Г.М., Голиш Л.Г., Пономаренко М.Ф.

2. Генеральная карта Полтавской губерніи. Съ показаніемъ почтовыхъ и большихъ проѣзжихъ дорогъ, станцій, и разстоянія между оными верстъ. Сочинена по новѣйшимъ и достовѣрнымъ свѣденіямъ в Стъ Петербургѣ 1821 года

3. Подробный атлас Российской империи с планами главных городов. Сост. А. ИльинСПб.,1876 г. — 6 с., 72 л. карт.

Читайте також

comments powered by HyperComments