2.2. Зародження похідних груп ОУН — Діяльність ОУН на території Черкащини

До початку

Ідея створення похідних груп – одне з найсміливіших досягнень організації. Це був прояв організаційного генія українського народу у важкі для нього часи. Досі діяльність ОУН на Черкащині не знайшла належного висвітлення у краєзнавчих та наукових дослідженнях. Саме на Сході України ОУН (б) виробила свої демократичні принципи і стала політично толерантною. Це сприяло зростанню рядів УПА за рахунок східняків, а також багатьох національностей СРСР. Національний рух опору, ініційований ОУН (б), був власне українською участю у Другій Світовій війні, бо він спирався виключно на ресурси бездержавного народу і не мав жодної зовнішньої підтримки.

Формування похідних груп було покликане до створення розгалуженої мережі ОУН у центральних, східних та південних регіонах України. Як прогнозуючий факт непримиренного протистояння окупантів і назрівання радянсько-німецької війни, провід ОУН (р) наприкінці 1940 р. виніс ідею про загальний план походу націоналістичних груп на Схід України. І вже на початку 1941 р. ця робота розпочалася. Створення похідних груп  набуло вагомого значення як для організаційного розвитку структури ОУН, так і для усієї території східної України.

Загальну мету "похідних" груп обох фракцій ОУН у стислій формі сформулював мельниківець О. Жданович ("Штуль"): "Було ясно, що вибух німецько-совєтської війни вимагатиме від нас швидкої і рішучої дії, щоб в момент замішання, в момент, коли новий наїздник ще не буде закріплений, заняти й розбудувати позиції для дальшої боротьби". [1]

Уже на початку війни, у червні-липні 1941 року Провід Організації Українських Націоналістів (ОУН) вислав на Україну три Похідні Групи членів ОУН та прихильників, зорганізованих на Західньо-Окраїнних Українських Землях, приблизно 5000 осіб. Завдання цих груп було на звільненій від совєтської окупації території:

а) проголосити відновлення української державности;

б) створити місцеву (обласну, районну, міську та сільську) адміністрацію;

в) зорганізувати осередки ОУН.

Перша група – “Північ”, яку очолював член Проводу ОУН Микола Климишин, мала призначення на Осередньо-Східні Землі (ОСУЗ).
Друга – “Середня”, очолена Миколою Лемиком, прямувала на Північно-Східні Землі (Харківська та Луганська обл.). Третя – “Південна”, під керівництвом Зенона Матли та Тиміша Семчишина, добралась до Південно-Східних областей та до Криму й Кубані.

Крім цих трьох Похідних Груп була сформована ще й особлива група з провідних членів ОУН (бл.20 осіб), очолена Ярославом Стецьком і Василем Куком, із завданням добратися до Львова в перший день його звільнення від московсько-большевицьких окупантів, скликати Народні Збори і проголосити Акт відновлення Української держави. Плани створення держави були втілені в життя негайно, як тільки німецька армія перетнула кордон сталінської імперії. Ця група прибула до Львова 28 червня після полудня, а 30 червня проголосила Акт відновлення Української Самостійної Держави і створила уряд-Українське Державне Правління під керівництвом Ярослава Стецька. Інформацію про ці події того ж дня ввечері передало Львівське радіо. Відновлення Української Держави стало фактом! Це викликало незвичайний ентузіазм в українському народі і тваринну лють нового окупанта України – Гітлера!

У липні 1941 року була зорганізована ще й спеціальна Група провідних членів ОУН (б) (бл.20 осіб), переважно зі Східних областей України, - Київська. Очолювали її Василь Кук, Ярослав Старух та Дмитро Мирон. Завданням Групи було організувати проголошення відновлення Української Держави у столиці України Києві. Німецькій поліції (гестапо) вдалося напасти на слід цієї Групи і 31 серпня 1941 року у м.Василькові під Києвом арештували головних головних її членів, тому до Києва вона не дійшла.

Після загибелі Дмитра Мирона-Орлика провід очолив киянин Сак-Могила. На чолі проводу ОУН (м) теж були поставлені досвідченні і авторитетні провідники: Омелян Сеник та Микола Сціборський, які загинули в Житомирі від рук агентів НКВД, їхню справу продовжили Олена Теліга та Олег Ольжич, які загинули в застінках гестапо. Олег Ольжич, який вважав себе нащадком Корсунського полковника Федора Кандиби, проводячи організаційну роботу, напевне, бував у Корсуні [8].

Тут треба зауважити, що учасники похідних груп та деякі з українців - членів ОУН на службі в німецькій армії (переважно, перекладачі та водії) мали з собою рекомендаційні листи до мешканців Східної України, які вважалися Проводом носіями ідеї самостійництва: припускалося, що ці люди, цілком імовірно, погодилися б допомогати Організації в досягненні її завдань.

Із багатьма потенційними союзниками контакти було нав'язано ще за короткий період передвоєнного об'єднання українських земель у складі УРСР, коли українців, нарешті, перестали роз'єднувати міждержавні кордони, а декого провідники націоналістичних груп пам'ятали ще з часу національно-визвольної боротьби.